Евфемі́зм (грец. εὐφημισμός від εὔφημος — добре мовлення) — слово-замінник, уживане замість ненормативної лексики або грубих або різких слів і висловів, які неприйнятні в загальному вжитку в "культурному співтоваристві", а також умовне позначення деяких власних імен[Джерело?].
Евфемізм через певні лексично-неприйнятні для ужитку у даній спільноті співбесідників табу (суспільну заборону) є наслідком, який завдяки, т.зв. різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням становить загальновживаний і відомий синонім для "назви певних предметів і явищ навколишнього світу"[Джерело?], які таким чином психологічно можуть<!!--то можуть, чи психологія--> в подальшому для життя людської особи створити певні психологічні блоки[Джерело?] для проживання в певному осередку — табуїзмами, але, головним чином, впливають на згрунтованість і спільні мети суспільства і індивідуума. Щоб не порушати табу, людині доводиться вдаватися до виразів, іносказань[Джерело?], але, завдяки непорушенню табу людина наслідовує т.зв. погляди суспільства, які здатні міняти життєві цілі, тобто, як спонукати самовідтворенню завдяки виробленню-генерації (нових поколінь) і вжитку "табу", які направляють процеси суспільної життєдіяльності обох полів в русло відтворення популяції суспільства, як встановилося і спромоглося за віки продовжити існування виду людських організмів і спонукало за весь цей період розмноженню його носіїв, так і змінювати і перенаправляти закладені природою програми табу завдяки "генетично зумовленій і зрощеній генетично програмі самовідтворення і продовження життя" на розумово керовані програми, — розум став здатний на зменшення власної популяції задля покращення власного особистого життя, при цьому втрачаючи закладені природою чинники самозбереження виду через розмноження. Характерно, що нові позначення т.зв. «непристойних» предметів і явищ з часом втрачають характер евфемізмів, так самож як і людство втрачає пристойність, і сприйяття табу разом із втратою кількості людства, починає сприйматися як пряма вказівка на «непристойний» предмет і в свою чергу втрачає стан «непристойності», а набуває стан т.зв. "". Оскільки евфемізми широко використовуються у мовленні, то з часом вони втрачають свою функцію «прикрашення» істинної суті висловлення і тому потребують чергового евфемізму, який надасть нове значення для завуалювання та прикриття висловлювання, напр. «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».
В основі явища евфемізму лежать:
1. глибоко архаїчні пережитки мовних «табу» (заборон вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ, як, наприклад, богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище) — такі евфемізми типу: «нечистий» замість «чорт», «покійний», «небіжчик»;
2. чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми, напр. «повненький», «ширококостий», «пишний», «з надлишковою вагою» замість «товстий», «грубий»).
Іноді взаємодія евфемізму з будь-якою одиницею лексичної системи може призвести до виходу цієї одиниці із активного слововжитку або до суттєвого зниження частоти її використання. Існує два види такої «негативної» взаємодії:
1. Евфемізм витісняє мовну одиницю, яку заміняє;
2. Один евфемізм витісняє інший з активної зони синонімічного ряду в пасивну.
За найбільшими і найпродуктивнішими сферами утворення, евфемізми можна тематично розділити на такі групи:
1. Евфемізми, пов'язані з дискримінацією: а). расовою, культурною, релігійною («нігер», «чорний» → «(афро)американець»); б). сексуальних меншин («гомік», «педик» → «гомосексуал(іст)», «людина іншої орієнтації»; в). інших видів;
2. Евфемізми, які позначають страшні та неприємні явища дійсності: а). смерть («померти» → «піти у краще місце», «піти у вічність», «заснути вічним сном»); б). хвороба; в). природні потреби («піти в туалет» → «відвідати дамську кімнату», «піти в одне місце»; г). фізичні вади («сліпий» → «незрячий», «підсліпуватий»); д). розумові та психічні розлади («псих» → «людина з психічними розладами»);
3. Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); г). непрестижні професії («прибиральник» → «клінінг-менеджер»; ґ). сім'я («зраджувати» → «ходити наліво»; д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»);
4. Евфемізми, які вказують на вік і зовнішність людини: а). вага («товстий» → «пишний»); б). вік («старий» → «підстаркуватий», «людина похилого віку», «людина з досвідом»); в). зовнішній вигляд («негарний» → «своєрідний»); г). ріст («карлик» → «людина невисокого зросту»);
5. Дипломатичні евфемізми («вбити» → «прибрати», «ліквідувати», «нейтралізувати»);
6. Евфемізми у мові реклами («дешевий» → «економний», «за доступну ціну»).
Табу – полінезійське слово, яке означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань. Отже, до лексики табу належать слова та вирази, що позначені у словниках за допомогою позначок “непристойне” і “нецензурне”. Мовні одиниці з позначками “знижене” і “брутальне” до табу не належать, хоча входять до загального корпусу ненормативної лексики. Одиниці, позначені як непристойні та нецензурнізаборонені нормою до вживання, у той час як знижені та брутальні одиниці мови не заборонені до вживання, а лише обмежуються фамільярно-розмовним стилем мовлення
