Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові. Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків перед [і], [є] та іншими голосними переднього ряду, і внаслідок пристосування (акомодації) задньоязикові змінювалися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування (нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха — мушка — мусі). Історичними є чергування [о], [є] з [і] в закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування [о], [є] з нулем звука (сон — сну, день — дня), перехід [є] в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції. Конвергенція - збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному. Протилежним конвергенції є процес дивергенції. Дивергенція – розщеплення звука на два різні звуки. Іншими словами, в одній позиції звук може залишитися, а в іншій — перейти в інший звук. Так, наприклад, звуки [о] і [є] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому — перейшли в [і]: вола — віл, семи — сім.
