До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків. При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон - крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку. Акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки. В українській та інших слов'янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких приголосних. Акомодація може бути двобічною. В англійській мові акомодації звуків майже немає. Можна лише говорити про більш відкрите [е] перед [1] і більш губне [ш] після [j]: [gel] "гель". Однак в історії англійської мови явища акомодації були поширеними. Якщо в українській, як і в інших слов'янських та в англійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у французькій мові, навпаки, відкритий і закритий характер голосних впливає на артикуляцію приголосних. Акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній). Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба]. Асиміляція характерна для багатьох мов. Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю, за місцем і способом творення, за м'якістю/твердістю. Тут зубні [з] і [с] асимілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] уподібнюються з м'якими [в*], [п'], [л'], [т*]. Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки, а по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.
Розрізняють декілька різновидів асиміляції:
1) за результатами - повну і неповну (часткову);
2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну;
3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).
Повна асиміляція - асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Неповна (часткова) асиміляція - асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'], але не стають звуками [б] і [д]. Прогресивна асиміляція - асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний. Прогресивної асиміляції в сучасній українській мові немає. Регресивна асиміляція - асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба]. Контактна (суміжна) асиміляція - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади). Дистанційна (несуміжна) асиміляція - асиміляція звуків на відстані. Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм - фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією. Якщо в першому складі слова є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах також повинен бути лише голосний заднього ряду. Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським, тунгусо-маньчжурським, фіно-угорським та корейській мовам.
Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес.
