Фонологія – мовознавча наука, яка вивчає фонологічні системи мов.Лінгвістичний аспект вивчення звуків важливий, тому що звуки мови, на відміну від інших звуків природи, виконують у суспільстві, а саме у спілкуванні людей, певні функції. З лінгвістичного погляду звук вивчають як функціональну одиницю. Для називання як функціональної одиниці існує термін фонема. Фонема – це найменша неподільна одиниця мовної системи, яка слугує для побудови, розрізнення та розпізнавання слів і морфем. Функції фонеми:
- Конститутивна – побудова інших одиниць мови
- Розрізнювальна (дистинктивна) – різні фонеми розрізняють інші за смислом слова або за допомогою фонем розрізняють значення слів ( /син/ - /син’/, /гриб/ - грип/)
- Розпізнавальна (ідентифікаційна) – з допомогою фонеми розпізнаються різні слова і морфеми
Інваріант – це звук, у кому фонема реалізується в сильній позиції, це вияв фонеми в її головній ознаці. Варіант (видозміна) фонеми виникає у слабкій позиції. Розрізняють позиційні, комбінаторні та факультативні варіанти фонем. Позиційні залежать від позиції фонеми у слові (наголошені, ненаголошені, позиція абсолютного початку і кінця) Комбінаторний варіант фонеми – це варіант зумовлений впливом на фонему сусідніх звуків. Факультативний варіант – варіант фонем в діалектному мовленні або вони зумовлені властивостями індивідуального мовлення. Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Але фонема і звук не одне й те саме. Вони мають декілька головних відмінностей:
-фонема соціальне явище,звук – індивідуальне
-фонема мовна одиниця,звук – мовленнєва
-фонема абстрактна одиниця, звук - конкретна
-фонема величина стала,звук – залежна.
Фонема має декілька основних ознак:
Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.. Інтегральні ознаки – ознаки фонем, які не розрізняють означень слів чи морфем. Без інтегральних ознак фонема може обійтися,але без них не може існувати звук,у якому ця фонема втілюється.
Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Головний вияв фонеми — це звук, у якому та чи
інша фонема реалізується в позиції, що не залежить від фо-
нетичних умов (місця в слові, впливу інших звуків, наголо-
шеності/ненаголошеності, темпу мовлення тощо). Для го-
лосних, наприклад, сильною позицією є наголошений склад і
тверді сусідні приголосні; для губних, задньоязикових і твер-
дих передньоязикових приголосних — наявність дальшого
голосного заднього ряду чи однотипного твердого приголос-
ного звука.
Варіант фонеми — це той відтінок у звучанні звука,
якого він набуває в слабкій позиції, тобто такий, що не сприяє
виявленню головного звукового значення фонеми.
Фонема є абстрагованим поняттям, звуковою одиницею
поза фонетичним оточенням. У фонетичному ж оточенні
цей звук ніколи не повторюється в абсолютно ідентич-
ній якості. Навіть багаторазово повторюючи одне й те саме
слово, людина кожного разу вимовляє звуки в ньому по-
різному.