Класифікація приголосних

17.Класифікація приголосних

За акустичною ознакою (співвідношенням голосу й шуму) приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]; англ. [w], [п]; нім. [п]. У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає над, голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж ], [дз]; англ. [б]. Глухі приголосні творяться тільки шумом. До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]; англ. [в]; нім. [с], [п]. З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення. За місцем творення розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні. Губні приголосні членуються на дві підгрупи: губно-губні до яких належать [б], [п], [м], англ. [w] (при творенні цих звуків нижня губа змикається з верхньою) і губно-зубні наприклад, [ф] і [в] (нижня губа змикається з верхніми зубами). Язикові приголосні поділяються на передньоязикові ( [т], [ж], [з], [с], [ш], [р], [л], [н], [ц], [ч], [дж], [дз], англ. [O], [в]), середньоязикові ([j], фр., ісп., італ., узб. [п]п, нім. [с]2)) і задньоязикові ([ґ], [к], [х], англ. [п]а>). У всіх мовах найбільше передньоязикових. За пасивним артикулятором передньоязикові поділяють на міжзубні, або інтердентальні (англ. [д], [6], зубні, або дентальні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж],). За акустикою вони бувають свистячими [з], [с], [дз] або шиплячими ( [ж], [ш], [ч], [дж ]). Залежно від форми, якої набуває язик, та ділянки передньої частини язика, що бере участь у творенні звуків, розрізняють серед передньоязикових приголосних апікальні, дорсальні та какумінальні. При творенні апікальних кінчик язика притискується до зубів, альвеол, ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікальними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [O], [в], український зубний [л]. При вимовідорсальних спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опускається вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні приголосні утворюються при піднятому вгору краї передньої частини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р]. Гортанні звуки утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Гортанними є англ. [h]. Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h]. Гортанних і глоткових звуків багато у грузинській та інших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській мові. Язичкові приголосні характеризуються активною артикуляцією маленького язичка. Таким є французький гаркавий звук [г]. За способом творення приголосні поділяють на проривні, щілинні, зімкнено-прохідні й африкати.

Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різкому розкритті зімкнення. їх ще називають вибуховими, миттєвими (їх не можна вимовляти протяжно). До них належать [б], [п], [Д]. М, [ґ], [к]. Щілинні, або фрикативні - приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х], англ. [б], [6], англ. і нім. [h]. Зімкнено-прохідніприголосні утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлення змикаються, але десь залишається щілина для повітря. Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький увулярний [г]. Серед них розрізняють: 1) дрижачі, або вібранти, при творенні яких артикулятор дрижить і таким чином то закриває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [г]);

2) плавні, або бокові, які характеризуються тим, що повітряний струмінь проходить краями порожнини рота (наприклад, приголосний [л]);

3) носові, або назальні , які утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок чого частина видихуваного повітря проходить через порожнину носа (звуки [м], [н]).

Африкати - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілинних. До них належать [ц], який починає вимовлятися як проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і [ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш]; звуки [дж]<укр., серб., англ. ). За додатковою артикуляцією, коли до основного тембру додається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють звуки тверді й м'які та аспірати.

М'які звуки відрізняються від твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме тому всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н']" [с'], [т'] та ін. М'які приголосні, що утворюють із твердими пари, є тільки у слов'янських, японській та ще деяких мовах. В інших мовах кожен із приголосних є або м'яким, або твердим.Наприклад, у французькій мові приголосні [ж] і [ш] м'які. А у слов'янських мовах класифікація приголосних на тверді та м'які не збігається. Наприклад, у російській мові [ч] є м'яким звуком, тоді як у білоруській і польській - тільки твердимАспірати - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні, що призводить до появи фази шуму в кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголосні [р], [t], [k]). Багато придихових є у санскриті, гінді, урду, в'єтнамській, корейській і китайській мовах. У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталізовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризуються зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кінцевій фазі артикуляції. Замкнута гортань піднімається вгору, і стиснуте повітря утворює в ротовій порожнині тиск. Відтак настає гортанний прорив, який надає приголосному різкого забарвлення. Такі звуки є в кавказьких і деяких індіанських мовах. Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно знижується тональність приголосного. Лабіалізовані приголосні є в діалектах японської мови. Вважають, що в індоєвропейській прамові існували губні. За тривалістю вимовлення приголосні, як і голосні, бувають довгими і короткими. Наприклад, в українських слові життя довгим є приголосний [т'], який звичайно називають подвоєними, але в транскрипції записують як довгий звук [жит'а]). У російській мові довгими є [ж *] і [ш’] . Систему приголосних називають консонантизмом.