Фонетика. Звукова система мови.Робота мовленнєвого апарату. Три аспекти вивчення звуків мови.

14. Фонетика. Три аспекти вивчення звуків мови.

Фонетика-розділ мовознавства який вивчає акустичні та артикуляційні властивості звуків мови,закономірності їх сполучення та звукові процеси. Розрізняють: 1)загальну фонетику,що вивчає загальні особливості,характерні для звуків усіх мов. 2)конкретну фонетику,що вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов Мовний звук явище складне,тому його вивчають у фонетиці з різних боків у різних аспектах: 1)фізичному або акустичному 2)анатомо-фізіологічному(артикуляційному) 3)лінгвістичному З фізичного боку мовний звук вивчають тому,що він як і будь-який інший звук у природі виникає,як коливання в пружному середовищі.Вивчення фізичної природи мовного звука передбачає визначення таких його фізичних параметрів-висота,сила,довгота,а також з*ясування таких понять,як он,шум,тембр. Висота звука залежить від частоти коливань, стану голосових зв*язок, їх довжини. Сила звуку залежить залежить від амплітуди чи розмаху коливань. Довгота звука-кількість коливань за одиницю часу. Коливання можуть бути ритмічними або неритмічними. Ритмічні зумовлюють утворення тону(голосу),неритмічні створюють шум.

Потреба розглядати звук з акустичного боку виникає тому,що мовний звук утворюється органами мовного апарату. З погляду їх функцій у творенні звуків визначають 3 групи мовних органів: 1)дихальний апарат 2)гортань з голосовими зв*язками 3)ротова,носова і порожнина глотки Лінгвістичний аспект вивчення звуків важливий тому,що звуки мови на відміну від інших звуків у природі виконують у суспільстві певні функції,а саме у спілкуванн.У лінгвістичному аспекті звук вивчають як функціональну одиницю. Для називання звука існує термін «фонема»-найменша неподільна одиниця мовної системи,яка слугує для побудови, розрізнення та розпізнавання слів і морфем.

15. Анатомо-фізіологічний аспект вивчення звуків мови. Робота мовленнєвого апарату.

Мовний звук досліджується з анатомо-фізіологічного погляду, тому що він твориться мовними органами людини і сприймається її органами чуттів.  Анатомо-фізіологічний аналіз мовних звуків передбачає насамперед виявлення ступеня і характеру участі тих чи інших мовних органів у процесі їх творення. Звуки людської мови утворюються мовними органами, або мовним апом. Мовні органи з погляду їх значення у творенні звуків поділяються на дихальний апарат і органи вимовлення. Артикуляція звука складається з 3 частин: арат

1) Екскурсії, яка полягає у тому, що мовні органи займають позицію, необхідну для творення звуків і починають їх творення

2) Витримки–це центральна частина артикуляції

3) Рекурсії – під час якої мовні органи повертаються у своє вихідне положення.

У мовному потоці між вимовленням звуків існує тісний зв’язок, тому рекурсія попереднього звука може переходити в екскурсію наступного (асиміляція, акомодація).

Робота мовленнєвого апарату. Кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань - джерело голосу і шумів. Надставна труба (порожнина рота і носа) - джерело обертонів і резонаторних тонів. Мовний апарат, за висловом В.І. Кодухова, нагадує духовий інструмент: легені - міхи, трахея - труба, ротова порожнина - клапани. Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система. Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією.Наприклад

перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини. За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок. Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи завжди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий орган - язик - при вимові звуків [б], [п] та інших губних і гортанного [г] є пасивним. Артикуляція у кожній мові має свої особливості.Наприклад для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В українській мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення ( губи, передня частина язика, верхні зуби). В англійській мові - більш далеке, більш заднє творення звуків (язик наближається до альвеол). Французьке [г] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. Польське м'яке [s'] відрізняється від [с'] українського шепелявістю. У грузинській мові приголосні [n], [m], [к] вимовляються напружено і з придихом. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Наприклад представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних, а в українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [о], [6], французького увулярного [г] тощо.