Оскільки мова функціонує у двох формах: усній і писемній, то одним з основних напрямів навчання української мови в школі є формування навичок грамотного письма.
5–7-мі класи – основний етап вивчення орфографії у зв’язку з фонетикою, морфологією, будовою слова і словотвором. У 8–9-х і 10-11-х класах узагальнюються знання з орфографії й удосконалюються правописні навички на більш складному матеріалі з використанням довідкової літератури, проводиться самостійна робота над помилками і над попередженням їх.
У 5-му класі пунктуація супроводжує пропедевтичний курс синтаксису. Систематичне вивчення пунктуації у зв’язку з синтаксисом проводиться у 8–9-х класах. У старших класах пунктуаційні вміння та навички вдосконалюються.
Згідно з шкільною програмою, потрібно забезпечити наступність у вивченні питань орфографії і пунктуації. Опорою для формування орфографічних, пунктуаційних та мовленнєвих умінь і навичок є міцні, усвідомлені знання з питань фонетики, будови слова, розмежування частин мови, визначення граматичної основи речення, уміння встановлювати смислові зв’язки слів у реченні, смислові зв’язки й засоби зв’язку частин у складному реченні та ін. Це потребує вивчення орфографії і пунктуації у взаємозв’язку з усіма розділами шкільного курсу рідної мови задля розвитку логічного мислення, мовлення учнів, навичок виразного читання, мовного слуху.
Створення атмосфери співпраці вчителя і учнів значною мірою залежить від застосування різних форм нетрадиційних уроків, як-от: урок-практикум, урок-гра, урок-змагання, урок-залік. У поясненні умов вибору орфограм, пунктограм, а також у формуванні навичок самоконтролю ефективними є орфографічний і пунктуаційний види мовного розбору. З метою вироблення правописних умінь і навичок слід застосовувати й інші методичні прийоми. Наприклад, орфографічна робота включає словникові диктанти, добір спільнокореневих слів, тематичне групування слів за орфограмами, складання з даними словами словосполучень (речень, міні-текстів), ведення індивідуальних словників, роботу з орфографічним, тлумачним, етимологічним словниками та ін.
Використовуючи дидактичний матеріал, потрібно враховувати рівень грамотності як класу взагалі, так і кожного учня зокрема. Цим зумовлюється диференціація й індивідуалізація навчання. Робота над формуванням правописних умінь і навичок тісно пов’язана з культурою письма, що включає не лише правильність (відповідність написання правилу), а й дотримання єдиних вимог до графічного оформлення записів. Учитель має вчасно і якісно перевіряти класні й домашні роботи, особливо учнів із низьким рівнем навчальних досягнень, контролювати каліграфію (краснопис, чистописання), дотримання абзаців, прийняте розташування дати, теми уроку, текстів-епіграфів, назв видів робіт тощо.
Обов’язковий аналіз і облік типових та індивідуальних помилок, допущених учнями в письмових роботах, дає можливість учителев і визначити напрями подальшої роботи щодо вдосконалення правописних умінь та навичок учнів. Такий підхід до вивчення орфографії й пунктуації в школі дасть можливість зробити процес формування навичок правописання керованим і безперервним. У результаті учні, маючи міцні й усвідомлені знання, зможуть добирати власні приклади на те чи інше правило, застосовувати засвоєні орфографічні й пунктуаційні норми в практичній діяльності.
