Орфографія - це система загальноприйнятих правил про способи передачі звукової мови на письмі.
Основні принципи:
Загальнодидактичні • Науковості • Систематичності • Доступності • Наступності • Перспективності • Послідовності • Проблемності • Активності і самостійності • Наочності • Міцності • Свідомості • Автоматизм
Лінгводидактичні • Опора на принципи орфографії; • пізнавльно-практична спрямованість навчання; • комунікативна спрямованість навчання мови; • правильної організації роботи над орфографічними помилками
Власне методичні (специфічні) • Зв’язок навчання орфографії з граматикою та фонетикою української мови; • свідомість та автоматизм у навчанні орфографії; • зв’язок навчання орфографії з розвитком зв’язного мовлення; • зіставлення звука і його фонетичного оточення; • зіставлення власних імен і найменувань із загальними; • зіставлення семантики слова і структури слова;
Орфографія української мови ґрунтується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному, історико-традиційному та ідеографічному
(смисловому). На їх основі установлюються орфографічні правила.
Суть фонетичного принципу правопису полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють. За цим принципом в українській мові пишуться префіксиз- і с- (згорнути, зняти, але схопити, стверджувати), а також слова гарячий, серце, запорізькийта ін.
Дляморфологічногопринципухарактернимєоднаковенаписанняоднієїйтієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За цим принципом пишуться словапросьба, солдатський, пісня, умивається та ін.
Історико-традиційний принцип орфографії полягає в тому, що зберігаються такі написання, які в сучасній мові втратили свою вмотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні вимові, ні морфемній структурі слова. Традиційними написаннями вважаються збереження подвоєння букв у власних назвах іншомовного походження(Голландія, Руссо, Геннадій), відсутність подвоєння букв у запозичених загальних назвах(клас, тролейбус, пасажир), а також уживанняе таи в ненаголошених позиціях
(метелик, черешня, кишенятощо).
Ідеографічний(диференційний, абосмисловий) принципорфографіївизначає написання подібних слів, що мають смислові відмінності. В українській мові цим принципом обґрунтовується написання слівкомпанія ікампанія, закінчень у де яких словах з різними значеннями, наприклад,звука (у лінгвістиці, музиці) ізвуку (в інших значеннях). Смисловим принципом визначається також різне написання прийменниказіменникоміомонімічнихприслівників(додомуідодому),уживання малої букви в загальних назвах і великої у власних (любов іЛюбов, орел іОрел).
Завдання шкільного курсу орфографії полягає в тому, щоб, по-перше, ознайомити учнів із системою загальноприйнятих способів передачі звукової мови на письмі; по-друге, довести необхідність практичного оволодіння орфографією, по-третє, сформувати в учнів сталі орфографічні уміння і навички. Орфографія української мови базується на особливостях її графіки, фонетичної системи, граматичної будови. У зв'язку з цим у шкільному курсі вона не виділяється в окремий розділ, а вивчається паралельно з опрацюванням відомостей з фонетики, графіки, словотвору, морфеміки, морфології. У школі ставиться завдання: сформувати відносну орфографічну грамотність учнів. Для цього необхідно реалізувати такі завдання:
- ознайомлення учнів з основними орфографічними поняттями;
- сформувати на основі цих понять орфографічні вміння;
- навчити писати слова з орфограмами, що не перевіряються;
- сформувати у дітей потребу і вміння користуватися орфографічним словником;
- забезпечити необхідні умови для навчання орфографії.
Види вправ: 1) списування, 2) диктанти, 3) орфографічний розбір, 4) робота з орфографічним словником (різні завдання з лексики, будови слова і словотвору, з морфології, а також вправи, що сприяють виробленню навичок користування алфавітом, тощо), 5) довільне письмо — добирання слів з орфограмами, 6) вправи з розвитку мовлення (переклади, перекази, твори), які включають і орфографічні завдання.
