Відповідно до Державного стандарту загальної освіти українська мова вивчається за змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною і діяльнісною. Основною є мовленнєва лінія, яка передбачає формування і розвиток умінь з чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання і письма. Мовна та соціокультурна лінії підпорядковані мовленнєвому розвитку учнів і забезпечують відповідний обсяг знань з мови та вмінь їх застосовувати в мовленнєвій практиці, а також уявлення про соціальну структуру суспільства ,його національну специфіку, особливості соціальних ролей, які людина виконує в різних життєвих ситуаціях.
Відповідно до типів мовленнєвої діяльності виділяють чотири типи мовленнєвих умінь: уміння слухати, читати, говорити й писати. Докладно вимоги до цих умінь стосовно певного шкільного віку визначені у чинній програмі з української мови.
Стосовно читання вголос ідеться про вміння виразно озвучувати тексти різних стилів, типів і жанрів з додержанням орфоепічних та інтонаційних норм, виражати за допомогою інтонації, темпу, гучності голосу змістові відтінки озву чуваного тексту та ін. Щодо читання мовчки актуальними є вміння швидко переглядати текст, охоплюючи його зміст в цілому, знаходити потрібну інформацію, дані, деталі, користуватися різними видами читання (переглядове, ознайомлювальне, вибіркове, пошукове та ін.) тощо. Уміння слухати передбачає розуміння навчального матеріалу, сприйнятого на слух. Аудіювання охоплює вміння сприймати текст, інтерпретувати його та розуміти почуте.
Компонентами мовленнєвої діяльності є мотив, мета, зміст, дії та операції.
Мотив – це те, що спонукає мовця до мовленнєвої дії, до сприймання чи продукування мовлення, його внутрішні характеристики: стан, ставлення, оцінка явищ, тощо.
Мета – це очікуваний мовленнєвий результат, те, чого мовець хоче досягти, застосовуючи певний вид мовленнєвої діяльності.
Зміст висловлювання – це його тема та основна думка (те, про що ідеться і те, для чого ця тема порушується).
Мовленнєву дію ще називають мовленнєвим актом. Мовленнєвий акт – цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Мовленнєва діяльність виявляється у здібностях до мовлення, в уміннях мовлення. Формується, розвивається здібність до мовлення під впливом мовного спілкування, мовної комунікації. Людина передбачає і свідомо планує свою діяльність шляхом використання знаків мови.
Виділяють такі етапи або фази мовленнєвої діяльності:
І. Орієнтування – передбачає визначення мети та мотиву мовленнєвої діяльності, осмислення умов її протікання та задач, які мають бути розв’язані. На етапі орієнтування у продуктивних видах мовленнєвої діяльності моделюється образ реального чи потенційного адресата, визначається форма висловлювання (усна чи писемна), уточнюється стиль мовлення залежно від сфери використання висловлювання.
ІІ. Планування полягає у виробленні програми висловлювання: для продуктивних видів мовленнєвої діяльності: визначення теми та мети висловлювання, розподіл теми на підтеми (складання плану висловлювання), моделювання композиційної структури висловлювання (початок, середина, закінчення), добір мовних засобів з урахуванням потрібних типів мовлення
ІІІ. Реалізація діяльності – відбувається через практичне виконання наміченого плану: написання чи виголошення тексту, розуміння та фіксування прочитаного або почутого (виписки, конспект, переказ, анотація, реферат тощо).
IV. Контроль і корекція передбачає оцінку реалізованої мовленнєвої діяльності у відповідності до поставленої мети та досягнутих результатів, а якщо потрібно, то і виправлення окремих компонентів діяльності на етапі планування або реалізації дії. Щоб при потребі виконати корекцію, учень повинен чітко усвідомлювати послідовність усіх виконаних дій та операцій і вміти віднаходити те місце, на якому припустився помилки.
Специфіка названих компонентів полягає в тому, що вони властиві не тільки окремим чотирьом загальновідомим видам мовленнєвої діяльності (говорінню, письму, читанню, слуханню), а й актуалізуються в процесі виконання будь-якого мовленнєвого завдання. У шкільному курсі рідної мови для старших класів такими мовленнєвими завданнями є, наприклад, написання конспекту. Розв’язання цього завдання потребує застосування кількох видів мовленнєвої діяльності: читання або слухання, осмислення та трансформування тексту, його записування. Підготовка до відповіді на уроці чи іспиті передбачає: добір матеріалу, читання, поєднання інформації, запис плану або тексту відповіді, написання або виголошення відповіді. Кожен із видів мовленнєвої діяльності, незалежно від ситуації, умов, сфери та інших параметрів, проходить усі зазначені етапи (орієнтування, планування, реалізації, контролю та корекції).
