Диктант – це такий прийом організації навчальної діяльності на уроці, в процесі якої учні відтворюють письмово сприйнятий ними на слух текст. Терміном диктант позначаємо і продукт цієї діяльності – різновид письмової роботи, виконаної під диктовку. Він допомагає організувати ритмічну, колективну роботу всього класу над одним текстом, причому дозволяє використовувати для цього тексти з оптимальними для даних умов характеристиками, краще, ніж деякі інші прийоми, забезпечує зворотну інформацію, отже, є засобом і навчання і контролю. Але можливості цієї форми навчальної роботи ще не повністю реалізуються, тому відчувається необхідність більш глибокого вивчення матеріалу на цю тему, популяризації різних видів диктантів і раціональних прийомів їх проведення.
Диктанти, якщо вміло проводити і застосовувати різні їх види (залежно від навчального матеріалу, мети та типу уроку), є одним із засобів боротьби за культуру писемної мови учнів, вони виконують організуючу і виховну роль – допомагають сформувати цінні навички регламентованої роботи вміння дотримуватись встановленого порядку і ритму. В той же час сама передача на письмі вимагає великого напруження і зосередження уваги. Отже, це один із засобів виховання в школярів уваги, дисциплінованості, організованості, точності і акуратності в навчальній діяльності, вміння включитись у розумову роботу і виконувати поставлене завдання в даний момент.
Одною з найхарактерніших ознак диктантів є запис тексту, сприйнятого на слух. Слухове сприймання тексту особою, яка його фіксує згідно з одержаним завданням, не виключає, однак, також іншого, допоміжного «каналу» сприймання – зору. У зв’язку з цим диктанти бувають слуховими (найбільш поширена і типова їх форма) і слухо - зоровими або зоро – слуховими (коли зорове сприймання тексту використовується для попередження або виправлення помилок).
Ознаками для поділу загальної категорії диктантів на типи можуть бути:
мета виконуваної роботи;
особливості тексту, який диктуємо;
характер відтворення учнями продиктованого тексту - без змін чи із заданими змінами і якими саме;
спосіб (методика) проведення диктанту.
Залежно від мети виконуваної роботи диктанти бувають навчальними або контрольними. Оскільки навчальні диктанти допомагають виявити також рівень знань учнів, а контрольні мають і навчальне значення, межа між ними до певної міри умовна, але це стосується вказаних видів не в принципі, а в деталях.
Залежно від того, як учні записують продиктований їм текст - без змін чи із змінами і якими саме, - диктанти поділяються на чотири групи: 1).текстуальні (дослівні), 2).вибіркові, 3). вільні, 4). творчі. Самі назви, по суті, вказують на специфіку кожного виду.
Залежно від способу (методики проведення) навчальні диктанти підрозділяються на попереджувальні й пояснювальні.
Якщо спочатку робиться усний аналіз тексту, що диктується, чи практикуються інші форми, щоб попередити неправильне виконання учнями певного завдання, не допустити помилок, то такі диктанти називаються попереджувальними. За даною ознакою слід розрізняти слухові і зоро - слухові попереджувальні диктанти.
Пояснювальні диктанти виступають як протилежність попереджувальним - текст спочатку під диктовку записується, потім здійснюється його розбір, виправлення, коментування. Це найчастіше робиться усно, але іноді вдаються і до наочності (зорових сприймань - використовуються таблиці, друковані тексти, класна дошка, словники та ін.), щоб ефективніше допомогти учням виправити свої помилки, переконатись у правильності виконання вправи. Тому пояснювальні диктанти відповідно можуть бути слуховими або слухо - зоровими.
Суть запропонованої класифікації можна стисло сформулювати так. Існують чотири основних типи диктантів: текстуальний, вибірковий, вільний і творчий. Кожний з них залежно від мети проведення може бути навчальним або контрольним, навчальний залежить від способу опрацювання тексту, тобто методики проведення - попереджувальним або пояснювальним (перед написанням чи після здійснюємо орфографічний, пунктуаційний чи стилістичний розбір, пояснення тексту). Попереджувальні диктанти бувають слуховими або зоро - слуховими, а пояснювальні - слуховими або елухо - зоровими.
Наведена класифікація визначає головні, типові види диктантів. Але не можна забувати і про можливості комбінування їх, поєднання ознак різних типів, дальшого урізноманітнення методики проведення та ін.
Окрему, традиційно усталену групу становлять собою контрольні диктанти. Під час написання контрольного диктанту перевірці підлягають уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам'ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; належним чином оформляти роботу.
Для контрольного диктанту використовується текст, доступний для учнів даного класу. Текст має бути насиченим у достатній мірі тими орфограмами, які вивчаються на даному етапі, причому важливо, щоб насиченість орфограмами була розділена рівномірно по всьому тексту, а не зосереджувалась у якійсь його частині. Увага учнів протягом уроку зазнає змін; до кінця уроку учні стомлюються, увага їх послабляється, тому й спостерігається більша кількість помилок у кінці диктанту. Звідси зрозумілою стає вимога, щоб у кінці текст був порівняно менш насичений складними пунктуаційними випадками чи важкими у правописному відношенні словами, ніж інші його частини, зокрема середина, коли зосередженість уваги учнів буває найбільшою.
Не рекомендується брати уривки з художніх творів, де з певною метою використовуються жаргонізми, вузько діалектні слова, історизми, які вже вийшли з ужитку, та інші рідковживані або незрозумілі слова. Усе це вносить додаткові й здебільшого невиправдані труднощі.
Якщо диктант супроводжується додатковим завданням, то його обсяг рекомендується зменшити приблизно на десяток слів.
Важливою умовою успішної роботи над виконанням контрольного диктанту є організація класу. Перед диктантом намагаюсь створити спокійну, ділову обстановку. Якщо учні пишуть диктант у стані нервового збудження, хвилюються, наперед переживають за результати, то процент помилок, виправлень значно збільшується. Обов'язково попереджаю дітей, коли вони будуть писати диктант.
Існує ряд різновидів контрольних диктантів залежно від їх навчально - перевірної мети, а відтак і способів підготовки, проведення (текстуальні, вибіркові, вільні, творчі). Зупинюсь на найбільш типовому, поширеному в практиці видові контрольного диктанту, який проводиться за такою
загальною схемою: попереднє читання тексту і пояснення деяких не відомих дітям орфограм, виконання роботи під диктовку, повторне читання тексту. Слід зазначити. Що послівне читання збільшує кількість помилок у диктанті, є одною з причин пропуску слів, привчає до механічної роботи, до бездумного копіювання продиктованого. Тому під час написання диктантів слід систематично привчати дітей запам'ятовувати продиктоване речення або значні його відрізки.
Читати текст необхідно виразно, чітко, щоб усі діти добре чули зміст, не вгадували не почуті слова. В однакові мірі шкідливе і побуквене вимовлення слів, і навмисно невиразне вимовлення звукосполучень нібито з тим, щоб «спіймати учня, примусити його подумати над правописом слова. Це ж стосується й розділових знаків, на місці яких потрібно робити такі паузи, які вимагаються даною синтаксичною структурою.
Слід пам'ятати, що велике навчальне й виховне значення має уважна й своєчасна перевірка та оцінка диктантів з певним обліком усіх помилок кожного учня і наступною роботою над помилками.
Проведення контрольного диктанту дає змогу зробити висновок про ступінь засвоєння теми чи розділу.
