Лексичне значення багатозначних слів, слів, ужитих у переносному значенні, омонімів виявляється лише у контексті словосполучення чи речення. Лише у реченні або й зв'язному висловлюванні розкриваються функції синонімів та антонімів, зміст і функції фразеологізмів. Спираючись на відомості з синтаксису, можна зрозуміти суть таких способів творення слів, як перехід з однієї частини мови в іншу, основоскладання та злиття, утворення нового слова внаслідок зміни значення наявної у мові лексики. Опора на синтаксис необхідна для розрізнення оморформ однієї чи різних частин мови, перехідних і неперехідних дієслів, безособових дієслів, усвідомлення ролі прикметників, відносних займенників, прийменників і сполучників, розрізнення омонімічних частин мови (напр., слів що, як).
З другого боку, синтаксичний матеріал треба вивчати на основі зв'язку з іншими розділами, оскільки кожне синтаксичне явище виражається лише через слова і форми слів.
Виразний зв'язок синтаксису і з практичними аспектами опрацювання мовного матеріалу.
Ряд орфограм мають синтаксичне обґрунтування: правопис відмінкових закінчень іменних частин мови, розрізнення однозвучних слів та сполучень слів (зате – за те, якби – як би, по-новому –по новому шосе). Синтаксис служить основою для більшості пунктуаційних правил. Робота з розвитку мовлення значною мірою зводиться до синтаксичної зв'язності висловлювання.
Тому в роботі з синтаксису особливо помітне значення систематичності й системності, наступності і перспективності навчання.