27. Власне методичні принципи навчання української мови.

Методичні принципи, а точніше лінгвометодичні, властиві тільки для української мови як навчального предмета і враховують його специфіку, логіку й закономірності вивчення. Лінгвометодичні принципи підтверджені змістом шкільної мовної освіти і лежать в основі організації уроку: їх реалізації підпорядковані такі його компоненти як зміст, методи, прийоми та засоби навчання, типологія і структура. Проекція і реалізація уроку української мови здійснюється в першу чергу на основі провідних лінгвометодичних принципів (взаємозв’язку у вивченні всіх розділів шкільної програми, функційно-комунікативної спрямованості в навчанні мови, взаємозв’язку в розвитку усного й писемного мовлення, текстоцентризму), що допомагають учителеві визначити, обрати й доцільно поєднати методи, прийоми і засоби з метою забезпечення достатнього рівня засвоєння змісту шкільного курсу української мови і формування комунікативної компетентності учнів.

Принцип взаємозв’язку у вивченні всіх розділів шкільної програми дозволяє забезпечити комплексне вивчення української мови як цілісної системи. Означений принцип вимагає осмислення й усвідомлення учнями взаємозв’язку між різними одиницями мови (фонема – морфема – лексема – речення – текст), їх зв’язаності в структурі мови і в функційних стилях мовлення.

Принцип функційно-комунікативної спрямованості в навчанні мови є одним із найефективніших у системі мовної освіти. Більшість учених (О. Біляєв, М. Вашуленко, Н. Голуб, О. Горошкіна, Л. Мамчур, М. Пентилюк, Т. Ладиженська, В. Капінос, Т. Симоненко, Л. Паламар, К. Плиско та ін.) переконані, що без комунікативності немає сучасної методики, адже комунікативна спрямованість визначає всі складники навчально-виховного процесу: зміст і організацію навчального матеріалу, вміння й навички, що формуються, методи, прийоми, засоби та форми навчання.Принцип функційно-комунікативної спрямованості конкретизується у таких правилах:

1. Висувати й утверджувати на практиці основну ціль навчання – формування комунікативної компетентності учня, розвиток умінь і навичок мовленнєвого спілкування, комунікації.

2. Розкривати комунікативну дію певного лінгвістичного поняття чи явища у мовленнєвій ситуації. 3. Пов’язувати вивчення мови із процесом творення реального мовлення.

4. Стимулювати процес навчального спілкування у класі в формі різної суб’єкт-суб’єктної взаємодії “учитель – учні”, “учитель – учень”, “учень – учень”, “учень – учні”.

5. Створювати сприятливі умови для спілкування, щоб учні були зацікавлені в навчальній діяльності й отримували задоволення від говоріння, слухання, письма, читання

Принцип взаємозв’язку в розвитку усного й писемного мовлення вимагає усвідомленого вивчення звукової та графічної форми мови у зв’язаності і взаємозалежності. Відповідно до цього принципу на уроці української мови обов’язково має бути порівняння усного й писемного мовлення, вивчення специфічних особливостей цих форм, визначення схожих та відмінних рис, а також випереджувальне навчання первинного усного мовлення щодо вторинного писемного – усні види робіт мають передувати писемним.

Принцип текстоцентризму видіялють у своїх дослідженнях Т. Ладиженська, О. Бистрова, О. Горошкіна, Н. Голуб, З. Бакум, С. Караман, М. Пентилюк та ін. Означений принцип визначає текст як найбільш важливу одиницю у навчанні мови, що презентує найвищий п’ятий рівень мови і включає всі інші лінгвістичні засоби. Згідно з цим принципом на уроці текст має бути контекстом функціонування мовних одиниць усіх рівнів, предметом вивчення й одиницею мовлення.

Отже, лінгвометодичні принципи у комплексній взаємодії мають вагоме значення у проекції і технології сучасного уроку української мови, адже диктують і формулюють основні правила навчальної роботи вчителя, дають відповідь на питання “Як організувати урок української мови?”