пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

15. Поняттєва основа мовленнєвого розвитку учнів в середній і старшій школі

з лекції:

За визначенням М. Пентилюк, всі мовленнєвознавчі поняття можна об’єднати в такі групи:

- відомості про мовлення і спілкування;

- відомості про текст;

- стилістика мови і мовлення;

- типи мовлення;

- види і жанри робіт.

Базовими поняттями для мовленнєвого розвитку учнів є поняття «мова» і «мовлення». Довгий час у шкільному курсі рідної мови їх не розрізняли. Та й назва самого навчального предмету «Українська мова», очевидно, ґрунтується на ототожненні мови, яку в академічному тлумачному словнику визначено як: 1) здатність людини говорити, висловлювати свої думки; 2) сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок; 3) мовлення, властиве кому-небудь; манера говорити. Мовлення ж у тому ж таки словнику визначено як «спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність».

Під впливом розвитку в психології теорії мовленнєвої діяльності, над якою працювали Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, Л.І.Божович, П.Я.Гальперин, О.О.Леонтьєв та інші відомі психологи, термін мовлення потрапив у сферу досліджень лінгводидактики. Поняття «мовленнєва діяльність» у методику вперше ввів Л. Щерба. Уже в самій назві його праці чітко окреслено два поняття «мовна система» і «мовленнєва діяльність». У сучасній методиці навчання української мови засвоєння учнями понять «мова» і «мовлення» ґрунтується на чіткому розмежуванні їх. Мова – це система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства і є це найважливішим засобом спілкування і пізнання. За ДСТУ 2392-94 мова — система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил. Мовлення – це процес використання мови людиною, який виявляється в різних сферах її існування та взаємодії. Взаємодія і взаємозалежність цих понять полягає в тому, що мовлення неможливе без мови, а мова без мовлення перестає існувати в живому вияві і переходить у розряд так званих мертвих. Розглянемо основні критерії та шляхи взаємодії, які дають підстави не ототожнювати ці два поняття.

1. Мова – це потенційне мовлення, та сукупність засобів і правил реалізації їх, які уможливлюють мовлення, а мовлення – це реалізація мови, в процесі якої виникають нові одиниці і принципи взаємодії їх для наповнення і розвитку системи.

2. Мова – відносно стабільна інваріантна, зафіксована у словниках, правописі та інших джерелах; мовлення варіативне, зумовлене реальними обставинами спілкування. Мова загальна, мовлення індивідуальне, хоча також спирається на сукупність правил слововживання, культури спілкування тощо.

3. Мова – це рівнева ієрархічна система, в якій кожен нижчий рівень, що містить одиниці меншого обсягу, підпорядкований вищому рівневі, що складається з одиниць попереднього рівня. У мовленні, яке по суті є лінійним, одночасно функціонують одиниці всіх рівнів.

4. Мова як атрибут народу, нації, держави виконує консолідувальну функцію, об’єднуючи людей в історичну та територіальну спільноту, а мовлення здебільшого є сферою вираження індивідуальності, у мовленні виникають специфічні мовні одиниці, які властиві певним соціальним, професійним або територіальним об’єднанням (жаргони, діалекти, арго, сленги тощо).

5. У мові наявна і зафіксована відносно стала кількість одиниць, а в мовленні лише кількість письмових текстів постійно збільшується в геометричній прогресії, не кажучи вже про усне спілкування.

6. Кожна мова по-своєму гарна, і наявна класифікація мов за їхньою милозвучністю та красою все-таки відносна, бо для кожної людини її рідна мова найкраща і наймиліша. Інакше кажучи мову навряд чи можна оцінити за якимись доволі об’єктивними критеріями. Мовлення ж цілком піддається оцінці, оскільки є чіткі критерії його грамотності, зв’язності, точності, логічності, змістовності тощо.

7. Мова має загальний характер, її суть не змінюється від впливу конкретного мовця, у мовних одиницях безвідносно до реалізації їх у тексті певні психологічні моменти наявні лише потенційно, а в мовленні актуалізується психологічний аспект і зокрема ті ж таки суфікси здрібнілості в іменниках набувають значення лише в певному контексті.

Близьким до поняття мовлення є спілкування. І часто вчителі помилково ототожнюють та взаємо замінюють ці терміни. Відмінність їх полягає в тому, що спілкування це взаємодія між людьми, яка здійснюється за допомогою мовленнєвих і позамовленнєвих засобів, в результаті якої відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, результатами діяльності та формуюються міжособистісні стосунки.

Іншим мовленнєвознавчим поняттям, що їх мають засвоїти учні, є мовленнєва ситуація. У сучасній методиці навчання української мови це поняття вживається у двох значеннях.

1. МС – сукупність мовленнєвих і немовленнєвих умов, достатніх і потрібних для того, щоб відбулося спілкування.

2. МС – засіб, який допомагає ввести учня в ситуацію живого, природного спілкування і спонукати його до конкретного висловлювання, близького до того, що буває в дійсності (Кочан, Захлюпана).

Говорячи про актуальність комунікативно-діяльнісного підходу до навчання мови, Л. Войцешук наголошує, що «більшість мовних і мовленнєвих вправ за цим підходом має виконуватись із метою самої комунікації, спілкування. Соди належать і створення мовленнєвих ситуацій, і розвиток мотивації висловлювань, і вироблення вмінь накопичувати і систематизувати для цього мовний матеріал, і робота щодо вдосконалення учнівських висловлювань». Насправді таке тлумачення мовленнєвої ситуації стосується так званої навчальної комунікативної ситуації, яку створює вчитель на уроці аби змоделювати комунікативну поведінку учнів, забезпечити засвоєння ними відповідних мовленнєвих умінь і навичок.

Отже, мовленнєва ситуація – це система взаємопов’язаних чинників, які залучають людину до спілкування й визначають її комунікативну поведінку. Мовленнєву ситуацію визначають такі обставини, які спонукають людину вислухати співрозмовника або висловитися самій, тобто включитися в контекст 11 мовленнєвої діяльності іншої людини чи групи людей. Це складний комплекс зовнішніх умов спілкування (час, місце) і внутрішніх реакцій співрозмовників, які виявляють себе в конкретних висловлюваннях, тобто текстах.

Компонентами структури мовленнєвої ситуації є: мовець (адресант), слухач/і (адресат/и), стосунки між співрозмовниками (родинні, професійні, соціальні тощо), тональність спілкування (офіційна, нейтральна, дружня, конфліктна та ін.), мета та намір (загальний та комунікативний), засоби комунікації (мовні та позамовні), спосіб спілкування (усний чи писемний, контактний чи дистантний)), місце розмови (час, сфера, наявність обставин, що сприяють або перешкоджають спілкуванню).

Усі зазначені компоненти не є сталими. Зміна будь-якого з них спричинює зміну мовленнєвої ситуації. відтак іншими стають мовні засоби, потрібні для реалізації задуму мовця, інакше він моделює свою мовленнєву поведінку, тобто змінює мовленнєву роль.

Мовленнєва ситуація передбачає наявність адресата й адресанта і визначається структурою мовленнєвої діяльності, тобто мотивом й метою спілкування, вони зумовлюють зміст мовлення і визначають його форму, стиль, тип і жанр.

У навчальному процесі повинна моделюватися реальна мовленнєва ситуація, яка проектується вчителем, а потім подається учням як зразок або як одна з можливих у рольовій грі, що імітує реальну ситуацію мовлення.

Засвоєння мовленнєвознавчих понять, за М. Пентилюк, підпорядковано таким принципам, які доповнюють та конкретизують відомі загальнодидактичні і власне методичні принципи навчання української мови:

1. Розосередженості: теоретичні відомості про мовленнєвознавчі поняття учні засвоюють частинами, розосереджено.

2. Поступового нарощення змісту поняття: спочатку поняття подається спрощено, потім уточнюється, доповнюється, ускладнюється.

3. Практичної спрямованості: основні мовленнєвознавчі поняття виводяться з практичної діяльності мовлення, не всі з них вивчаються теоретично.

4. Свідомості: учні мають зрозуміти реальне застосування вивчених понять і місце їх у процесі оволодіння мовленнєвою діяльністю.

Методика засвоєння мовленнєвознавчих понять, За М. Пентилюк, має такі етапи:

  • кумуляція – нагромадження лінгвістичних знань;
  • мотивація – забезпечення мотивуючого впливу на учнів лінгвістичної теорії;
  • усвідомлення – опрацювання правил-орієнтирів, текстів-зразків, спрямованих на перехд від номінативних (правильно виявляти, точно вживати слова, утворювати словоформи), до комунікативних умінь і навичок;
  • тренування – проблемні вправи, ситуативні завдання;
  • узагальнення – виявлення рівня сформованості мовленнєвих умінь і навичок.

Вправи на засвоєння мовленнєвознавчих понять за цими етапами дослідниця поділяє на:

  • пропедевтичні – поняття засвоюються практичним шляхом, учні виконують мовленнєві дії на основі не сформульованого поняття про мовлення або спілкування;
  • кумуляційні – засвоєння понять з усвідомленням їх суті, визначень, формулювань, виконання відповідних поняттям мовленнєвих дій;
  • тренувально-мовленнєві – відпрацювання мовленнєвих умінь і навичок на основі знань про відповідні поняття.;
  • творчі – виконання завдань, що узагальнюють об’єднують різні поняття, удосконалення власного мовлення, поглиблення знань про мовленнєвознавчі поняття, перевірка рівня засвоєння понять і відповідних мовленнєвих умінь і навичок, самоаналіз.


12.01.2020; 18:37
хиты: 109
рейтинг:0
Общественные науки
науки о гендере и сексуальности
половое воспитание
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь