Як було зазначено в попередніх лекціях, одним із компонентів поняттєвої основи мовленнєвого розвитку учнів є знання про категорійні ознаки тексту.
Чинною програмою передбачено окремі години на засвоєння поняття про ознаки тексту. Проте у підручнику йдеться тільки про окремі з них, зокрема: цілісність, зв’язність і завершеність. При чому їх тлумачення, підпорядковане вимогам доступності для учнів, неповне. Оминаються увагою такі важливі ознаки тексту, що є визначальними для науково-навчальної літератури, як інформаційність, адресованість та інші, які допомогли б учням не тільки краще усвідомити такі поняття, як мета текстотворення, новизна інформації та інші. Ще одним суттєвим недоліком висвітлення у чинних підручниках ознак тексту є те, що вони вивчаються безвідносно до функційностилістичних характеристик конкретних виучуваних текстів, а ці знання є необхідними при засвоєнні у старших класах таких тем, як підготовка виступу, виступ з доповіддю, написання реферату, виголошення промови тощо.
Серед усієї множини текстових ознак, виділених ученими, у курсі рідної мови призначені для засвоєння учнями такі: наявність теми (цілісність), зв’язність, завершеність, складання плану (членованість) (5 клас); послідовність викладу (лінійність), види зв’язку (зв’язність) (6 клас).
Безперечно, ці ознаки (цілісність, зв’язність, завершеність та членованість) є основними, проте вони не дають вичерпної інформації про сукупність текстових ознак, котрі не просто характеризують текст, а й визначають ті його параметри, на які повинен орієнтуватися учень при побудові тексту.
У працях згаданих учених текст, крім чотирьох зазначених ознак, характеризується такими якостями:
1) інформаційність (Н.Валгіна, Л.Мацько, С.Кубрякова, О.Ковшикова);
2) адресованість або єдність адресата (М.Бахтін, О.Воробйова);
3) типологічна та стилістична визначеність (О.Каменська, В.Карасик);
4) ретроспекція та проспекція (І.Гальперін).
Найбільш вичерпно, на нашу думку, ознаки тексту представлені у класифікації В.Карасика:
І. Конститутивні – ті, що відрізняють текст від «нетексту»: 1) відносна оформленість; 2) тематична, структурна та стилістична єдність; 3) відносна змістова завершеність.
ІІ. Жанрово-стилістичні – характеризують текст з огляду на його відповідність функційним різновидам мовлення: 1) стильова належність; 2) жанровий канон; 3) клішованість; 4) ступінь компресії.
ІІІ. Змістовні (семантико-прагматичні) – ті, що характеризують зміст тексту: 1) адресованість; 2) образ автора; 3) інформаційність; 4) модальність; 5) інтерпретованість; 6) інтертекстуальна орієнтація.
IV. Формально-структурні – характеризують спосіб організації тексту: 1) композиція; 2) членованість; 3) когезія.
Відповідно до трьох типів комунікативних потреб (контактовстановлюючі, інформаційні та потреби впливу) у психолінгвістиці визначають три аспекти спілкування: 1) комунікативний, 2) інтерактивний, 3) перцептивний [111;36]. Названі аспекти актуалізують три основні функції, які реалізуються будь-яким текстом як засобом спілкування: 1) «головна та провідна мета створення тексту – це повідомлення інформації»; 2) у процесі роботи з текстом відбувається взаємодія автора та читача, або власне тексту та читача, якщо осягнення особистісних якостей автора не є метою сприймання тексту (у юридичних документах, навчальних текстах тощо); 3) через текст автор впливає на читача, змінює його уявлення про певний предмет, явище чи факт.
Тексти різних стилів мають власні засоби впливу на людину (від практичної діяльності – інструкції виконання певних видів діяльності, до духовного світу читача і його підсвідомих реакцій – художні твори).
Оскільки процес комунікації учня зокрема і з науково-навчальним текстом – це, в першу чергу, отримання певної інформації, а також способів її продукування та засвоєння, то однією з найбільш істотних ознак тексту є його інформаційність. Давно визначена та обґрунтована у багатьох названих працях з лінгвістики тексту та методики вивчення мови (Н. Валгіна, Т. Донченко, В. Карасик, Л. Мацько, З. Тураєва, та ін.), ця ознака тексту сьогодні не знайшла відображення у чинних підручниках з рідної мови.
«Інформаційність тексту означає, що в сукупності з мовними знаннями [та мовленнєвими] текст передає екстралінгвістичні знання… Текст – акумулятор передачі інформації і канал передачі її». Розуміння тексту як способу організації інформації у вербальній формі допоможе учням усвідомити види інформації, а також засвоїти способи (стратегії) їх викладу та засвоєння. Провідною функцією тексту є повідомлення інформації читачеві. Працюючи з науково-навчальним текстом, учень повинен мати уявлення про кількісні та якісні показники засвоюваної ним інформації, отже, він має засвоїти поняття про інформаційність тексту та види інформації (фактуальну, концептуальну та підтекстову, за І.Р.Гальперіним) та їх співвідношення у текстах різних стилів та жанрів.
Кожен текст містить у собі певну кількість інформації. Загальна кількість інформації, що міститься у тексті, є показником його інформаційної насиченості. Це величина абсолютна, тобто кожен текст, висвітлюючи певні факти, міркування, враження, містить у собі визначену кількість інформації. Якщо інформація відсутня, набір слів чи речень не може вважатися текстом.
Проте кількісний показник інформації передбачає її якісну диференціацію. Підставою такої диференціації є поділ інформації на нову та відому. Цінною для реципієнта є, безперечно, нова інформація. Кількість нової інформації в тексті визначає його інформаційність. Оскільки рівень знань людей з того чи іншого питання різниться, то інформаційність тексту – величина відносна, вона кваліфікується як «ступінь змістової новизни для реципієнта». Ця новизна реалізується через різні чинники: по-перше, через оригінальність авторського погляду на проблему, предмет повідомлення, подруге, через необізнаність адресата з цією інформацією.
Крім ознаки інформаційності, яка визначається через особу реципієнта цього тексту, дослідники [Карасик, Непийвода, Воробйова] виділяють таку текстову ознаку, як адресованість, спрямованість тексту на адресата повідомлення. Уже М.Бахтін у своїх працях зазначав: «Суттєвою ознакою висловлювання [тексту] є його зверненість до кого-небудь, його адресованість», «Відбір усіх мовних засобів здійснюється мовцем під більшим чи меншим впливом адресата і його передбачуваної відповіді (або реакції Р.Ю.)».
За умови, що «в будь-якому випадку людина створює текст для іншої людини» [13;471], абсолютно доцільним уявляється вивчення в межах мовленнєвої змістової лінії поняття адресата тексту, модель якого на рівні тексту виявляється за допомогою такої ознаки тексту, як адресованість, що «відображає опредмечену в семантиці й структурі тексту його спрямованість на передбачуваного адресата повідомлення, яка задає певну модель інтерпретації тексту» [36;23].
Отже, адресованість тексту інтегрує таку його ознаку, яку В. Карасик визначив як інтерпретованість – можливість адекватного сприймання та розуміння потенційним реципієнтом. Інтерпретованість науково-навчального тексту визначає таку його характеристику, як доступність.
Крім згаданих вище категоріальних ознак тексту, слід згадати про модальність тексту. Модальність тексту визначається в науковій літературі як «віднесеність змісту тексту до дійсності через належність до певного мовленнєвого типу, а саме: опису, розповіді чи роздуму». У роботі І.Р. Гальперіна виділено два типи модальності: об’єктивно-авторська та суб’єктивно-читацька. Відповідно об’єктивно-модальне значення тексту виражається через відношення повідомлюваного змісту до дійсності, а суб’єктивно-модальне – через ставлення мовця до повідомлюваного.
