У лінгвістичній літературі зустрічаються терміни "фонові знання", "лексичний фон", "фонова лексика". Між поняттями, які позначені цими словами, існує певний зв'язок, проте вони не ідентичні. Фонові знання визначаються як "обопільне знання реалій мовцем та слухачем, яке є основою мовного спілкування" (Ахманова, 1966, 498). Наявність у комунікантів у момент породження висловлення сукупності фонових знань — науково встановлений факт (Крюков, 1988, 20). Накопичуючись у свідомості людини впродовж життя, фонові знання формують смисловий рівень комунікації. Як слушно зауважує Ю.Чарняк, "важливою рисою, спільною для більшості випадків користування мовою, є застосування до тексту чи конкретного висловлювання попередньо накопичених знань для формування умовиводів" (Чарняк, 1983, 173). Фонові знання охоплюють дуже широке коло аспектів і стосуються практично всіх сфер людського життя.
В.Берков диференціював фонові знання, розподіливши їх на три групи:
1) знання загальнолюдські, тобто такі, якими володіють всі дорослі люди (інформація про зміни дня і ночі, фізіологічні процеси в організмі людини, елементарні суспільні явища тощо), незалежно від того, в якій країні вони живуть і якою мовою говорять;
2) знання регіональні, що є спільними для кількох мовних колективів (наприклад, розуміння значення жеста тощо);
3) знання країнознавчі, тобто такі, якими володіють члени окремої мовної спільності (Берков, 1975, 403).
На думку багатьох мовознавців, фонові знання належать не тільки до компетенції лінгвістики, вони можуть бути об'єктом дослідження психолінгвістики, етнографії, загальної філології.
Найповніше розвинули теорію фонових знань і розробили власну концепцію так званого лексичного фону, який стосується безпосередньо лінгвістики, а у вужчому аспекті — слова, Є.Верещагін та В.Костомаров. Лексичне поняття слова, на їх думку, це повний набір, сукупність поняттєвих сем, які забезпечують називання й упізнавання предметів чи явищ. У ході спілкування слово, називаючи певний предмет чи явище позамовної дійсності, не називає всіх характерних ознак такого предмета чи явища; воно є ніби лексичним "айсбергом", у якому значна частина інформації про об'єкт позамовної дійсності прихована, невидима, зашифрована і знаходиться у свідомості чи пам'яті члена конкретної мовної спільноти.
