Діалогічний текст, як правило, буває представлений як сполучення реплік, які належать різним особам.
Діалог існує і як самостійний публіцистичний або філософський жанр (діалоги Платона).Власне діалог є однією з основних форм мовлення у драматичних творах, але і монологічний текст може включати в себе діалогічні фрагменти. Діалогічні вкраплення у вигляді мовлення персонажів часто супроводжує тексти художньої прози. Це пряме використання діалога.
У відкритому вигляді діалог може використовуватися в текстах науково-популярних, у яких задля створення деякої сюжетності автор звертається до прямої мови – або у вигляді цитації чиїхось слів, або шляхом конструювання умовного діалога з читачем.
У прихованій формі діалог може пронизувати монологічний текст різних видів: художній, газетний, науковий, навчальний. Форми діалогічності, які використовуються у цих текстах, якісно відрізняються від форм діалогічності художнього тексту. Їм, як правило, не властива персоніфікованість мовлення, як у художньому тексті. Діалогічність нехудожніх текстів представляється особливими засобами вираження, які допомагають автору спрямувати свій текст на читача; часто ці мовленнєві засоби слугують для встановлення контакту з читачем; вони імітують задушевність бесіди з ним, дають можливість автору акцентувати увагу читача на важливих питаннях. Різноманітні засоби діалогізації підходять різним текстам; відмінності стосуються лише розподілу у тексті, у насиченості ними тих чи інших текстів. Найпродуктивніше використовуються синтаксичні засоби діалогізації (питально-відповідні комплекси, риторичні питання, оклики; вставні і вставлені конструкції, різні форми звертання до читача); власне текстові засоби (посилання, звертання до чужої думки).
