Основним у стилістиці і вихідним для багатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широкого терміна, яким називається наука про стилі — стилістика (лат. зШув — гр. зіуіоз). Як відомо, стилем давні греки називали дерев’яну загострену паличку для писання. Вмінняткористуватися паличкою-стилем було одним із показників мовної культури.
Розвиток науки від античної риторики до сучасної лінгвіо тичної і літературознавчої стилістики значно розвинув і видозмінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення слова стиль. У сучасному мовленні це слово стало засобом реалізації понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій, про що свідчить надзвичайно широка сполучуваність його з іншими, що мають атрибутивно-субстантивну семантику, наприклад: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного напряму, епістолярний стиль,
Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного і загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити його є багато і в існуючих дефініціях переважно відображені основні ознаки стилю. Цей факт зумовлений тим, що поняття стилю багатопланове і може визначатися за кількома критеріями різного порядку. У пошуках визначення стилю можна вивести ряд загальних ознак його: своєрідний, особливий, характерний, специфічний, оригінальний, індивідуальний та синонімічних номінантів: тип, різновид, спосіб, манера, характер, форма, склад, які є смисловим ядром поняття.
В античній і середньовічній риториці під стилем розуміли передусім якості досконалої мови оповіді, промови, розмови
Деякі дослідники концентрують свою увагу на кількісному та якісному підході до вивчення стилю. Кількісний підхід зводиться до аналізу одиниць синтаксичного, лексичного, морфологічного та фонетичного рівнів, їхньої частотності й розподілу в тексті, а якісний – до встановлення закономірностей функціонування цих елементів мовного рівня в контексті. Завдання стилістичного аналізу полягає в тому, щоб визначити, що з мовних засобів і як автор використовує у тексті певного стилю. Стиль – різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).
У трактуванні стилю необхідно враховувати дві його взаємопов’язані особливості: генетичну і телеологічну. Генетичну особливість стилю становить сам процес його творення, формування, становлення і розвитку (генезис стилю), стилеутворюючий матеріал мови. Стиль розуміється як відбір, використання мовних засобів з певною метою. Телеологічна особливість стилю полягає в тому, як він повинен сприйматися і як сприймається, як впливає на мовців, чи виконує поставлені перед ним
комунікативні завдання. Безперечно, можна представити стиль у генетичній концепції, тобто спираючись тільки на інтралінгвістичну основу, домінуючі мовні засоби,
СТИЛЬ (франц. style, від лат. stilus, stylus — спочатку загострена паличка для письма, згодом — манера письма) — різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова. Функціонуючи у різних сферах сусп. життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функц. призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літ. мови в держ., політ., наук., культур. житті нації.
