Золотий вік починається Цицероном (106-43), який може сміливо називатися творцем класичної прози. Слава Цицерона заснована на його зразкових ораторських творах, в яких він умів з'єднати незвичайне витонченість стилю з жвавістю і енергією мови. Крім своїх численних промов, він залишив ще кілька філософських творів, що мали метою в легкій, доступній формі ознайомити римлян з грецькою філософією, сам він, втім, не належав до якоїсь певної філософської школи і міркував про філософію тільки як вправний ритор, без глибокого переконання в тому або іншому вченні. Інший зразок витонченої латинської прози залишив Юлії Цезар у своїх записках про Галльську війну (Commentarii de bello gallico) і про війні цивільної або міжусобної (de bello civili). Записки Цезаря відрізняються дивовижною простотою і ясністю викладу і виявляють в автора тонкого спостерігача. Поряд з Цезарем можна поставити ще одного чудового історичного письменника -- Са.июстия Кріспа; у своїх творах - «Про змову Каталіни» і «Югуртинская війна» - він узяв собі за зразок грецького історика Фукідіда і з розповіддю про події з'єднував характеристики діючих осіб і епохи. Але, яскраво змальовує занепад республіканських моралі Риму, сам він, як кажуть сучасники, відзначився утисками і здирництвом в Нумідії, куди Цезар призначив його намісником. Далі слід назвати знаменитого історика Тита Лівія, сучасника Октавіана Августа.
Поезія золотого століття латинської літератури досягла вищого свого вираження в особі трьох римських поетів: Вергілія, Горація і Овідія.
Всі троє були сучасниками Октавіана Августа. Вергілій Марон - родом з околиць Мантуї, знаходився під особливим заступництвом імператора і Мецената. Він написав кілька ідилій (або эклог) про сільській життя і прекрасну повчальну поему про землеробство («Георгіки»); але слава його переважно ґрунтується на епічній поемі «Енеїда», де розказано мандри Енея після руйнування Трої і його поселення в Лациуме: тут Вергілій виводить рід Серпня по прямій лінії від троянського героя. Ця поема являє собою наслідування Гомерову епосу, але за витонченістю форми вона є цілком художнім твором і національним. Горацій Фяшск був сином вільновідпущеника; під час другого тріумвірату належав до партії республіканців і бився у війську Брута при Филипах. (В одному вірші, зверненому до друга, Горацій згадує цей день, коли він, кинувши щит, втік з поля битви.) Згодом Він придбав довіру і дружбу Мецената; сам Серпень запобігав в його віршованих похвалах. Меценат подарував Горацію невеликий маєток, і тут поет, який не любив тривожною міського життя, провів свої найкращі роки. Він писав дрібні ліричні вірші і особливо знаменитий своїми дотепними, грайливими сатирами, яких злегка підсміювався над суєтністю, зажерливістю, марнотратністю та іншими недоліками сучасних йому римлян. Овідій Назон, належав до багатому стану вершників, відомий переважно своїми еротичними віршами, в яких оспівувалась любов; саме значне з його творів - це «Метаморфози» або «Перетворення», які представляють ряд витончених міфологічних розповідей про греко-римських богів і героїв. Серпень за щось розгнівався на Овідія і заслав його в Томи, незначне містечко на північно-західному узбережжі Чорного моря; тут він і помер. З інших ліричних поетів того ж століття найбільш відомі: Катул, Тибулл і Проперцип.
