У центрі комедійТеренция - "сімейна, морально-етична проблематика У нього приблизно ті ж типажі, що й у Плавта: закоханого юнака, спритні гетери, звідники, батьки, суворі або поблажливі
Але ТеренциюДалекі плавтовская сатирична загостреність, згущення фарб Він м'якше Плавта, його психологічні характеристики тонше. Якщо Плавт частково орієнтується на Аристофана, то "Теренцию, безумовно, Близький Еврипид, на-самперед, як автор "трагедій інтриги".
Вельми холодно, навпаки, прийнята була публікою "Свекруха". Під час 1-ї і 2-ї її яви народ волів залишити театр і дивитися канатних танцюристів і гладіаторів. Ця родинна драма має досить складний сюжет. Памфіл закоханий у гетеру Вакхіду, але батько примушує його одружитися з дочкою сусіда Фідіпа Філуменою. Юнак не знає, що вона — жертва його нічного насильства і чекає від нього дитину. Сп'янілий, він до того ж зняв з її пальця перстень і подарував Вакхіді, розповівши їй про все, що трапилося. Розказав про це він і своєму рабу Парменону. Все ще кохаючи Вакхіду, Памфіл не звертає уваги на дружину. Та поступово гетера почала від нього віддалятися і врешті Памфіл з нею зовсім пориває, а згодом закохується у Філумену. Але в цей час помирає його родич і Памфіл на певний час від'їздить у справах спадщини. Щоби приховати від свекрухи свою вагітність, Філумена залишає будинок Памфіла і повертається до матері — Міррини, звинувативши свекруху Сострату в поганому ставленні до неї. Памфіл приїздить додому, мріючи про примирення з дружиною, але випадково виявляє справжню причину «хворості» Філумени. Глибоко ображений, він уважає себе збезчещеним і рішуче відмовляється повернути Філумену з дитиною у свій дім. Цього вимагають батьки Памфіла — Лахет і Фідіп, які нічого не знають про безчестя дівчини. Міррина благає Памфіла визнати дитину своєю, щоб відвернути сором від доньки, а потім уже з нею розлучитися, і він погоджується. Врешті Лахет з Фідіпом дізнаються про народження дитини, вважаючи Памфіла її батьком. Вони даремно умовляють його повернути дружину і звертаються з проханням до Вакхіди не приймати більше свого колишнього коханця. Гетера вирішує запевнити в цьому і Філумену з її матір'ю. Пізніше, наказавши Парменону негайно відшукати Памфіла, вона короткою фразою розв'язує увесь заплутаний конфлікт комедії:
"Той перстень, що колись подарував мені він, Міррина враз пізнала. Перстень був її дочки." (811-812)
Так з'ясовується, що головний герой є справжнім батьком дитини, і настає щасли-вий фінал. Невеликий успіх цієї родинної драми пояснювався її серйозністю і браком комедійних епізодів, пов'язаних в основному з гумором раба Парменона. Інші персонажі не виявляють схильності до якихось жартів чи комізму. До того ж у цій п'єсі немає жодного образу, який мав би певні негативні риси і міг бути висміяний. З жіночих образів звертає на себе увагу образ гетери Вакхіди, яка сама говорить про свою винятковість, несхожість на колег по професії. Цінуючи доб-роту Памфіла, його щирість у коханні, вона хоче допомогти йому. Коли ж їй щастить «з'єднати» його родину, знайти справжніх батьків дитини, вона відверто радіє з цього, хоч у її словах відчувається прихований біль:
"Яку ж то радість мій прихід приніс Памфілу нині! скільки щастя їм принесла! Клопіт я зняла з усіх! Дитя рятую: ладний він його згубити з ними. Йому над всяке сподівання я жону вернула. І сумніви всі вирішила його батька з тестем. Початком усього ж оцей був малий перстенець." (816-821)
У даний час найбільш витриманим твором Теренція як по ходу дії, так і з вироб-лення характерів визнаються "Брати". Бідний і суворий селянин Демея одного зі своїх синів, Ктесіфона, залишив на виховання у себе, а другого, Есхіна, усиновив заможний брат Демеї Мікіон, який мешкав у місті. Виховували вони юнаків кожний по-своєму, відповідно до власних поглядів на життя. Демея дотримується патріархально-традиційних методів, що передбачають важку фізичну працю, беззастережне виконання наказів батька. Мікіон віддає перевагу гуманній системі, він намагається прищепити Есхінові почуття незалежності, людської гідності, чесності і доброти. Він поблажливо ставиться до його юнацьких захоплень і не приймає засобів виховання Демеї.
Але Есхін, зійшовшись із бідною дівчиною Памфілою, котра чекає від нього дитину, нічого про це не говорить Мікіону. Пізніше той дає Есхінові можливість одружитися з Памфілою, оскільки гроші взагалі для нього особливої вартості не мають. У цей самий час Ктесіфон закохується в арфістку, котра належить звіднику Саніону. Заради свого брата Есхін з бійкою звільняє її. Звістка про скандал набуває широкого розголосу. Усі засуджують дії молодих людей, особливо розгніваний Демея, хвилюється й родина нареченої Есхіна. Вважають, що він визволив арфістку для себе. У його вчинку Демея бачить наслідки надто вільного виховання Мікіона. Тим більшим виявляється розчарування Демеї, коли з'ясовується, що арфістка призначена для втіх Ктесіфона, якого він виховував у суворих правилах. Таким чином, Теренцій переконує глядачів у перевазі системи Мікіона, котрий ніби перемагає свого брата.
Фінал, як свідчили вже античні вчені, належав самому Теренцію. На той час римляни ще не могли цілком сприйняти як епікурівську систему виховання, так і надто сувору Демеї. Тому автор обирає компроміс: традиційні прийоми виховання значно кращі, ніж нові, «модні», але їх слід «розбавити» певними дозами гуманного ставлення до вихованців.
Комедії Теренція були розраховані на досить вузьку аудиторію освічених людей. До тем, що він розробляв у своїх п'єсах, неодноразово зверталися ліричні поети. Античні вчені вважали його одним із перших римських класиків, особливо підк-реслюючи його талант стиліста і великий внесок у створення літературної латин-ської мови. У період Середньовіччя та за доби Відродження разом з Верґілієм він був найвідомішим римським письменником. Теренція багато перекладали, вивчали в монастирських і світських школах. Його твори, зокрема окремі теми і проблеми, використовувалися в церковних драмах.
