За характером творчості Теренцій різко відрізнявся від свого попередника Плавта і популярності серед римлян майже не мав. Причину цього, мабуть, слід шукати в походженні самого автора. Нам невідомі обставини, за яких він став рабом. Але, безперечно, рабство залишило глибокий слід у його душі, він добре пам’ятав про нього й робив усе можливе, щоб пізніше ніхто б не мав приводу нагадати його родовід. Сам Теренцій обмежується згадкою про своє залежне становище і не¬ самостійність, але то вже стосувалося творчості. Увійшовши у ви¬ щі кола суспі-льства, він для нього і вирішив писати комедії. Та не такі, як Плавт, що орієнтува-вся на плебейську масу глядачів і ро¬ бив ставку на сміх. Теренцій уважав (і мабуть був правий!), іцо за своїм культурним рівнем патриціат набагато перевищував цю ма¬ су. Орієнтація на виші кола суспільства істотно змінила стилісти¬ ку комедій. Сміх як засіб сподобатися римській еліті відпадав, він міг і образити. Розумну, освічену людину слід було зацікавити іншим — певною проблемою, що примусила б її замислитись. Ко¬ медії Теренція дуже відрізняються від творів ГІлавга своєю серйозністю, відсутністю балаганно-комедійних засобів. Створюється враження, шо він навмисне «виганяв» з текстів своїх п’єс усе, що могло викликати сміх. І не мало для нього сумні наслідки. У передмові до «Свекрухи» поет зізнається, шо глядачі двічі її «провалили», не додивившися до кінця. Теренцій свідомо відмовився від романізації своїх комедій, тобто від внесення в них суто римського колориту й тих актуаль¬ них проблем, що турбували римську громадськість. Зображуванав його комедіях Греція мало гармоніювала з умовами римського життя і найменше цікавила напівдекласованих італійських селян чи міських люмпен-пролетарів, з яких складалася основна маса плебсу. До того ж картини, змальовані поетом у його комедіях, учинки героїв часом прямо суперечили звичаям і моралі рим¬ ського суспільства. Гісі комедії Теренція мали специфічно грецькі риси, тому він близький до оригіналів. Щоправда, як і в Плавта, його персонажі були одягнені в грецькі вбрання, мали грецькі імена, не говорячи вже про місце дії чи назви міст та вулиць. Але Теренціи не ставив і якихось актуальних дпя Риму проблем, що могли б викликати критику чи невдоволення. В його комедіях ненависні римлянам лихварі і звідники на сцені відкрито не з'яв¬ лялися, воїни-хвальки втрачали свій огидний вигляд, гетери пе¬ ретворювалися на доброчесних жінок, а парасит узагалі ставав гострословом-жартівником, якого ніхто не ображав. Дуже скром¬ но поводили себе й раби, вони нікуди не бігли, розштовхуючи лі¬ ктями зустрічних, й завжди пам’ятали про покарання. Відсутні в Теренція і безпосередні звернення до глядачів, які він уважав не¬ тактовними. Сюжет п’єс цілком залежав від змісту тієї Менандрової коме¬ дії, шо ставала основою твору Теренція. Отже, якоїсь оригіналь¬ ності в них шукати даремно. Його комедії скоріше нагадували пі¬ знішу європейську «еліхтиву комедію», розраховану на те, щоб, глибоко показавши внутрішній світ почуттів персонажа, викли¬ кати у глядача шире співчуття. Інтрига як така не цікавила авто¬ ра. Головну увагу він звертав на харакгери героїв, причини їхніх учинків. А вони майже завжди були шляхетні, чесні й добрі. Не випадково один з персонажів Теренція проголошує афористичні слова: «Я людина, і ніщо людське не чуже мені». Подібних афо¬ ризмів у Теренція трапляється чимало. Проте хоч як нама-гався поет не торкатися питань римської дійсності, але вона все одно нагадувала про себе, хоч і в завуальо¬ ваній формі. Одна проблема особливо цікавила його — це вибір шляху молодою людиною. Як жити далі? Куди йти? Як себе по¬ водити? Для римської молоді то були проблеми справді болісні та актуальні. На той час занепад моралі не припинився. Значна час¬ тина молодих людей з вищих кіл витрачала своє дозвілля на бен¬ кети чи пустопорожні бесіди, вела розбещене життя, що негатив¬ но впливало на нижчі верстви населення. Втрачали своє колишнє значення егарі звичаї, культи богів, традиційне виховання. Всі ці злобо-денні питання не дістають свого висвітлення в комедіях Те¬ ренція, він надто обережний. Проте його герої часто хитрують, хоч вони — чесні й слухняні сини, які виконують накази батька. Ці хитроші чи обман потрібні їм як засіб, щоб ли-шитися чесни¬ ми, йти обраним шляхом, підказаним сумлінням. Щоправда, далеко у своєму обмані їм заходити не доводиться. Сюжет будуєть¬ ся так, шоб випадок або «пізнавання», до якого Теренцій також був охочий, допомогли герою вибороти шастя. Так. у комедії «Анлріянка» старий Сімон хоче одружити свого сина Памфіла з дочкою Хремета і тим одірвати його від гетери Глікерії. Памфіл дає згоду, сподіваючись на якийсь щасливий випадок, і має ра¬ цію. Виявляється, шо Глікерія — донька Хремета, загублена в ди¬ тинстві його братом. Перешкоди для одруження зникають. Уже римські дослідники звернули увагу на чисту літе-ратурну мову Теренція, що до появи його творів практично ще не склала¬ ся. У нього відсутні застарілі форми Плавтової мови. Герої Теренція розмовляють мовою, позбавленою брутальних зворотів, лайки, грубих виразів. Мову Теренція уважно вивчали граматики та оратори, зокрема, дуже високо цінував Ціцерон: «...мовою до¬ бірною латинською Менандра виражаєш, і серед загальної тиші даєш в театрі ти народу всі вирази красиво, все мовлячи музич¬ но!» Юлій Цезар залишив своє звернення до Теренція. назвавши його «напів-Менандром» і «вели-ким поетом», що говорив «чис¬ тою мовою».
