Література Стародавнього Риму виникла і досягла розквіту значно пізніше дав-ньогрецької і завжди відчувала її велика, плідна вплив. Однак цей вплив не слід надмірно перебільшувати. Римська література мала своє неповторне своєрідність і збагатила світову якісно новими досягненнями і художніми цінностями.
Література Риму виникла на ґрунті прадавньої усної народної поезії, пам'ятники якої до нас не дійшли. Первісні форми релігійних вірувань у римлян були прими-тивней і наивней давньогрецьких. На відміну від грецької, рання римська релігія була позбавлена антропоморфізму, і тому не могла стати підґрунтям мистецтва. Лише пізніше, під впливом етруської і грецької релігій, римляни "олюднюють" своїх богів, а потім засвоюють давньогрецькі релігійні уявлення, обмежуючись перейменуванням еллінських богів.
Перший національний римський поет - Аппій Клавдій став сміливим політичним реформатором, придававшим літературі суспільне значення. Свій погляд висловив у збірнику "Сентенції" - коротких афористичних висловлюваннях на всі випадки життя (наприклад, "Всяк свого щастя коваль" та ін).
Але на шлях самостійного творчого розвитку римська література стає тільки після Пунічних воєн (264-241 і 218-204 рр. до н. е.). Перемога в цих війнах викликала швидке зростання економічної могутності Риму, сприяла формуванню художньої літератури, зачинателем якої став Лівії Андроник - полонений грек, який органі-зував у Римі школу для знатної молоді. Він вперше в Європі здійснив літературний переклад - вільно переказав латинським гекзаметром "Одіссею" Гомера і переробив кілька давньогрецьких трагедій, пристосувавши їх до смаків римського глядача. Його учні та продовжувачі - перші класики римської літератури Невий, Энний і Плавт.
Особливості давньоримської комедії і творчість Плавта. Тит Макцій Плавт - найбільший давньоримський комедіограф - був професійним актором. Спираючись на традиції грецької новоаттической комедії, він не був простим наслідувачем і надав римської комедії специфічні національні якості, сприяв формуванню особливостей самої театральної техніки Риму.
Повністю до нас дійшли 20 комедій Плавта ("Амфітріон", "Скарб", "Вакхиды", "Хвалькуватий воїн", "Псевдол", і ін), всі вони належать до жанру так зва-ної паллиаты (комедії плаща). Дія римської паллиаты переносилося в Грецію, характери в ній так само стабільні як і типи новоаттической комедії (хвалькуватий воїн, скупий звідник, гетера, послужливий раб, безсовісний і нахабний паразит тощо), постійно використовувався прийом контамінації (перенесення ситуацій з різних давньогрецьких п'єс в художню тканину паллиаты).
Плавт збагатив (новоаттическую) комедію соковитим і яскравим комізмом, ввів музику, спів, танці, ліричні номери і буфонаду (грубі лайки та бійки). Він прагнув зміцнити чесноти республіканського Риму, уїдливо бічуя найманців, які раптово збагачуються під час грабіжницьких воєн. Плавт критикує невігластво, марновір-ство, жадібність ("Хвалькуватий воїн").
Психологічно глибше комедія "Скарб", в якій розкрита растлевающая сила золота: вперше у світовій літературі створений образ скнари, разрывающего заради золота і збагачення сімейні і родинні зв'язки, втрачав людський вигляд. Дійшли до нас комедії Плавта можна розділити на три групи: комедії характерів, комедії з сімейного життя і комедії, фарси, причому деякі з них сам Плавт визначав терміном "трагікомедія". Політично помірний, він ніколи не піднімався до критики основ римського рабовласницького ладу, обмежуючись нападками на лихварство, спекуляцію, сутяжництво. Оптимізм Плавта спирався на патріотичний підйом і виражав дух заповзятливості, що охопив широкі верстви римського суспільства у зв'язку з переможним завершенням Пунічних воєн. Комедії Плавта зробили помі-тний вплив на європейських драматургів - Шекспіра, Мольєра, Островського.
Публій Теренцій Афр (185-159 рр. до н. е.) - класик ранньої римської драматургії, народився в Карфагені і потрапив в Рим як військовополонений. Теренцию нале-жить шість драм: "Дівчина з Андроса", "Самоистязатель", "Євнух", "Брати", "Свекруха". По суті, він лише майстерно переробляв грецькі комедії. Близький до эллинофильской ліберальної аристократичної групі Сципіона Молодшого з її прагненнями до примирення суспільних суперечностей, Теренцій розробляв переважно морально-етичну проблематику, утверджуючи високі моральні цінності - взаємна довіра і повага, доброта і доброзичливість, дотримуючись у всьому "золотої середини". Гуманність і просвітницька спрямованість творінь Теренція пояснюють особливий інтерес до нього з боку Дідро і Лессінга, що спиралися на авторитет Теренція для теоретичних обґрунтувань принципів так званої " міщан-ської драми.
Особливим успіхом завжди користувалася комедія "Брати", у якій протиставля-ються дві системи виховання: староримский домострой і вільна еллінська. Автор, прихильник людяності, все ж пом'якшує протиріччя, намагається обходити всі гострі кути, що помітно послаблює творчі можливості Теренція: його серйозні, спокійні комедії не мали успіху в Римі (Юлій Цезар цінував його витончений стиль, але називав уїдливо "полуменандром", маючи на увазі відсутність "сили").
Поширені в елліністичних країнах літературні форми і жанри (епос, історіографія, трагедія) набувають у Римі подальшого розвитку. У цю добу розвивається побу-това комедія, що своїм корінням сягає римських національ¬них фольклорних джерел. Так, сатура (суміж), характерною рисою якої був уїдливий глум, стає складовою частиною римської комедії. Сценічна гра ателана — імпровізований фарс або водевіль з постійними карикатурними мас¬ками, дуже популярний на півдні Римської дер¬жави, — також є витвором римського націо¬нального фолькло-ру. Персонажі ателани — майбутні герої комедії масок, що розквітла в Італії наприкінці XVI — на початку XVII ст.
У III—II ст. до н. е. театральні вистави вже стали звичними в житті римлян, і хоча римсь¬кий театр формувався під сильним впливом греків й етрусків, він зберіг свою самобутність саме завдяки живучості різних форм народної драми. Найвідомішими представниками то¬гочасної римської літератури були драматурги Плавт і Теренцій, Гней Невій, який незалежністю і сміливістю виступів в своїх комедіях нагадував Арістофана.
