Характерною ознакою римських релігійних вірувань є конкретність мислення. Найдрібніші форми буття підлягали сонму богів, які були навіть організаторами робіт та упорядниками сімейних і суспільних відносин. Наприклад, одна богиня допомагала рубати дерева, інша доглядала, щоб підрубані дерева падали, далі повалене дерево потрапляло у розпорядження третьої тощо. За словами Анатоля Франса, боги римського Пантеону були схожі на муніципальних службовців. Згодом прадавні вірування латинян поступаються елліністичній, греко-римській релігії. Проте міфи, що складалися за архаїчної доби, ще довго впливали на духо-вне життя римлян.
Римська міфологія докорінно різниться від грецької. Тверезі римляни, фантазія яких не створила народного епосу на зразок "Іліади" та “Одіссеї “, не знали міфо-логії. Їхні боги безживні. Це білі постаті без родоводу, без тих подружніх, бать-ківських і синівських зв’язків, які об’єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Про них не складали ніяких легенд. Цей брак легенд, що свідчить про конкретне мислення, стародавні люди вважали достоїнством римлян, які мали славу найрелігійнішого народу. Греків дивувала ця релігія без міфів, які зачіпали честь і достоїнство богів.
Якщо греки відділяли міфи від своєї сучасності, поміщаючи їх в давнину, неви-значений «міфологічний час», то римляни розглядали міфи як конкретну частину власної історії, нерідко з точними датами. Як наслідок міфологічні події розгля-далися як реальні, а реальні міфологізувалися, що сприяло прийняттю вірувань інших народів до римської міфології та пізніше обожнення імператорів Римської імперії. Діяльність надприродних сил бачилася такою ж активною тепер, як і в давнину, що відбивалося в віруваннях у численних божеств, віщування і ворожбу. Хоча численні боги та міфологічні події були запозичені в греків, римські боги не мають такого ж розгорнутого родоводу, подружніх, батьківських і синівських зв'язків, які об'єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Рим-ський пантеон богів був значно обмеженішим, ніж грецький, а самі боги — пере-важно «дрібнішими» за значенням і функціями. Римляни уявляли своїх богів абстрактними постатями, не надаючи їм певних обрисів. Деякі з цих богів уподіб-нювалися навіть до тварин (Артеміда зображувалася у вигляді корови). Найзнач-нішими з них були Сатурн, Юпітер та Марс, сабінський бог Квірін. Три перші пізніше стали загальноримськими богами, ввібравши також функції еллінсь-ких Крона, Зевса, Ареса. Найпоширенішими в римлян були боги-покровителі, які супроводжували всі види людської діяльності й навіть визначали особисті почуття чи думки людей. Шанувалися боги таких окремих подій як пологів, перших кроків дитини, страху чи радощів, вірності й скромності, жіночої доброчесності, богів сівби й оранки.
Римляни також вірили, що кожний день пов'язаний з певним божеством: понеді-лок — це «день Місяця» (Lunis dies), вівторок — «день Марс» (Martis dies), сере-да — «день Меркурія» (Mercores dies). Кожна людина мала власну богиню долі — Фортуну, а також свого генія покровителя, який керував її поведінкою і вмирав разом із нею. Домівки римлян також мали своїх захисників — пенатів.
Родину і домівку охороняли душі померлих предків — лари. Римляни дуже шану-вали культ мертвих родичів, вірячи, що вони ставали добрими духами — манами.У разі непошани до них мани перетворювалися на мстивих і злих лемурів, так само як і душі злих людей — на лаврів. З культом предків були пов'язані й традиційні воскові маски, що знімалися з обличчя померлого і зберігалися в родині. В разі смерті когось із даної родини ці маски, надівали живі й шли з труною.
Проте вирішальну роль в остаточному оформленні римських міфів про богів відіграла олімпійська релігія еллінів. Разом із зміцненням торговельних і культу-рних відносин поширювався її вплив на північні італійські племена. У IV ст. до н. е. переносяться головні факти біографій грецьких богів та історії, пов'язані з ними.
Боги, що мали однакове ім'я або схожі функції, зливалися, набували епітетів і функцій інших, схожих за значенням божеств. Тому головні боги римського пантеону мають безліч імен і епітетів. Так, Юпітер шанувався як бог світла, бог неба і грози, подавець перемоги, хоронитель кордонів, заступник виноградників, гарант клятви. А його епітети увібрали імена безлічі місцевих божеств: Луцетій (світлий або світлоносний), Лібер (виноградар), Фругіфер (плодоносний), Дапаліс (від священної трапези — дапс, яку влаштовував для нього хлібороб, що молив про гарний врожай), Пенін (гірський бог), Клітумн (бог ріки Клітумн), Сумман (бог нічних блискавок).
Юнона, яка спочатку втілювала безліч богинь жінок (існує вказівка, що в кожної жінки була своя Юнона, як у кожного чоловіка — свій Геній), згодом стала вели-кою фігурою в римському пантеоні. Вона була родопомічмицею (Юнона Луцина), царицею (Популона), Куритис (войовнича богиня, атрибутами якої були колісниця й спис). Діана поєднувала функції лісової богині, богині місяця, родопомічниці. Фортуна — богині-матері, годувальниці, провісниці, богині долі й щасливого випадку. Геракл шанувався як військовий бог (Переможець, Непереможний) і в такій іпостасі мав свою колегію саліїв, як і Марс. Але, крім того, він міг бути і богом прибутку, якому в Римі жертвувалася десята частина торговельного прибу-тку і військової здобичі. Після злиття сабінських і римських громад сабінська богиня Вакуна злилася з Церерою (богиня родючості), Вікторією (богиня перемо-ги), Мінервою й Діаною.
Таким чином, боги громад, що ввійшли до Риму, зливалися, поєднували свої функції, ставали загальноримськими богами або ж залишалися місцевими божес-твами. А деякі з них просто забувалися.
