Історія літературної мови починається 240 року до н. е., коли військовополонений грек Люцій Лівій Андронік створив перший в історії європейської літератури художній переклад твору. Ним стала Гомерова «Одіссея», яка була з певними змінами та спрощеннями перекладена на латинську мову. З того часу Лівій Анд-ронік став займатись художніми перекладами грецьких комедій і трагедій на латинську мову для їх постановки у театрі
Діяльність Андроніка створила передумови для виникнення і інших літераторів, одним з яких став Гней Невій, що не тільки перекладав давньогрецькі твори, а й створював власні трагедії з римським сюжетом, ставши засновником нового жанру в латинській літературі — претекстати — драми, що писались на легендарні або історичні сюжети з життя Римської держави. Саме він написав претекстату «Пунічна війна» «Bellum Punicum», що стала в римській літературі першим оригі-нальним епічним твором і описував події актуальної на той час Першої Пунічної війни, до яких було включено міфологічну основу з діяльністю олімпійських богів[3].
Незабаром, почали створюватись не лише невеликі драми, а й повноцінні мону-ментальні роботи. Так Квінт Еннійстворив епопею «Аннали» лат. «Annales», над якою він працював значну частину свого життя. У повному вигляді «Аннали», складалися з 18 книг з 1500−1800 віршами в кожній, які відображали історію римлян від прибуття Енея з Трої в Рим до сучасних Еннію подій. Він збирав для своєї праці численні матеріали у вигляді суспільних та приватних літописів, сімейних переказів тощо. Крім того Енній відмовився від сатурнинського вірша, яким користувалися всі римські поети до нього, і написав свою пое-му гекзаметрами, вперше в римській літературі використавши цей розмір[4], а також популяризував жанр комедії.
Справу Еннія продовжив Теренцій, автор шести комедій, які орієнтовані не на плебеїв, як у більшості авторів, а на інтелігенцію міста, через що комедії Теренція є серйозними та філософічними[5], а сам автор вважається одним з найкращих комедіантів латинської літератури архаїчного періоду та одним з головних осіб, що посприяли розвитку латинської літературної мови[6].
Іншим великим представником архаїчного періоду в області літературної мови є інший давньоримський комедіограф Плавт, який уособлював у своїх творах демократичний і плебейським напрям, показуючи в комедіях не філософсько-історичні сцени, а побутово-звичаєві, які були зрозумілі всім верствам населення[7]. До нашого часу дійшло 20 комедій Плавта повністю і одна — в уривках. Проте словниковий склад комедій Плавта і фонетичний лад його мови вже значною мірою наближаються до норм класичної латини I століття до н. е. — початку I століття н. е.
Проте довгий час такі повчальні драматично-пісенні імпровізації, незважаючи на те, що їх вже використовували Невій, Енній, Пакувій та інші, не були оформлені у окремий жанр і лише завдяки Гаю Луцилію наприкінці II століття до н. е. сформувалися як літературний жанр під назвою сатура на рівні з комедією та трагедією[9]. З цього моменту сатура отримала викривальний зміст і стала популя-рною у стилі дактилічного гекзаметру у нащадків — Горація, Персія, Ювенала та ін.
