Головну свою славу римський письменник Апулей завоював романом «Метамор-фози» («Перетворення»). Згодом цей роман у зв’язку з високою оцінкою його читачів отримав і іншу назву – «Золотий віслюк». Апулей хоча і використовував у «Золотому віслюку» готовий сюжет, але створив свій оригінальний твір, роман на перший погляд еротико-авантюрний, але по суті, за своєю ідеальною концепцією – містико-повчальний.
Юнак Люций, головний герой «Золотого віслюка», потрапляє у Фессалію, область, прославлену чарами, і зупиняється в будинку лихваря Милона, дружина якого Памфіла була чаклункою. Люций заводить роман з її служницею Фотидою, і вона допомагає йому підглянути, як Памфіла перетворюється на сову. Сам він теж жадає випробувати чудо перетворення і благає Фотиду перетворити його в птаха. Однак помилково вона перетворює його не в птицю, а в віслюка. Для того щоб знову вернути людську подобу, необхідно пожувати пелюстки троянд. Однак це можна зробити тільки на наступний ранок, а ніч Люцію доводиться провести «в образі осла». По нещастю, на будинок лихваря вночі нападають розбійники, і віслюк потрапляє в їх руки. Так починаються поневіряння героя Апулея, під час яких він стикається з найрізноманітнішими людьми, чує і бачить багато цікавого, так як ніхто не звертає на нього уваги і всі відверто оголюють найпотаємніші сторони своєї душі. Він бачить багато злочинів і грубощів, терпить голод, не раз знаходиться на краю загибелі. Ослом володіють і розбійники, і збіглі раби, і бродячі шарлатани, поки, нарешті, втікши від господаря, він не звертається на березі моря з благанням до богині Ісіди, просячи, щоб вона знову зробила його людиною. Богиня являється йому уві сні і, обіцяючи порятунок, вимагає, щоб він в подяку за допомогу став відтепер її вірним служителем. На другий день, під час священної процесії, жрець дає пожувати Люцію вінок з троянд і віслюк знаходить знову людський образ. Він стає шанувальником богині, присвячується в її таїнства і відправляється в Рим, де удостоюється найвищого посвяти.
Автор «Золотого віслюка» як би вселяє читачам, що якщо людина веде скотиняче життя, то вона, по суті свої, і є худобою, і доля покарає її за це, як покарала героя роману. Люций і до перетворення на осла був, на думку автора, худобою, хоча і в облич людини. Перетворившись на віслюка, Люций поводиться як і раніше; тепер він, на думку автора, худоба і за своєю духовною сутністю і за зовнішностю.
Тільки лише після того, як Люций внутрішньо очищається, він стає з волі богині Ізіди людиною, людиною не тільки за зовнішнім виглядом, але і за своєю сутністю. Тепер його вже не переслідує доля, як раніше, тепер він може спокійно і щасливо жити. Така релігійно-повчальна ідея роману.
У романі йдеться про перетворення (метаморфози) юнака Луція на осла та навпаки, а також про його найрізноманітніші пригоди в цій подобі. У фіналі боги-ня Ісіда звільняє Луція від звірячої подоби, і він стає ревним служителем її культу. До перетворення Луцій жив у розпусті, неначе тварина, і лише побувавши «в шкурі» осла (тобто твариною), він перетворився на справжню людину. У творі наявні елементи еротики, фантастики, авантюри, а строкатість його змісту поси-люється ще й 12-ма вставними новелами.
