Написана першою серед трагедій Фіванського циклу «Антігона» завершує сумну розповідь про долю Лаєвого роду і вважається однією з кращих античних драм. Головний конфлікт зосереджений навколо проблеми співвідношення державних і божественних законів. Сюжет «Антігони» пов'язаний з фіванським циклом міфів. Дія трагедії починається незабаром після битви, що закінчилася. Фіви відбили напад ворога, і в першій пісні хору виражається радість з нагоди перемоги. Проте під час битви в міжусобному поєдинку загинули два брати, сини Едіпа, Етеокл і Поліник. Трагедія відкривається Прологом, у якому відбувається діалог Антігони з її сестрою Ісменою. З нього глядачі довідуються, що в смертельному двобої загинули їхні браги Етеокл і Полінік. Царем Фів після їхньої смерті стає Креонт, який видає свій перший закон: Етеокла як героя, захисника держави, ховають з усіма почестями, а Полініка, який зрадив рідне місто і пішов на нього війною, залишають на полі бою на поталу хижим псам і птахам. Антігона пропонує сестрі порушити закон і поховати тіло Полініка. Відповідь Ісмени розкриває основну тему трагедії: Велінь богів ніколи не зневажу я, а й громадянам побоюсь перечити. Розгнівана Антігона вирішує самостійно здійснити обряд поховання, бо для неї найсвятішим є виконання обов’язку. До Креонта приходить його син Гемон, щоб урятувати свою наречену Антігону. Гемон обвинувачує батька в порушенні справедливості й відсутності пошани до богів. Та всі ці обвинувачення Креонт відкидає і стоїть на своєму — з живою Антігоною Гемону ніколи не одружитися.
За наказом Креонта дівчину замуровують у печері. Цар повертається з гордим почуттям виконаного обов'язку, але зустрічає сліпого Тіресія, який розповідає йому про погані прикмети і докоряє за неправедні дії. Наляканий і розгублений цар питає поради в Провідника хору, і той відповідає, що слід якнайшвидше визволити з печери дівчину і поховати померлого. До краю стурбований Креонт віддає накази, сам зі смиренням обіцяє випустити дівчину. Але вже надто пізно.. Вісник приносить скорботну звістку і про смерть Гемона. А згодом другий Вісник сповіщає про смерть дружини Креонта Еврідіки, яка не знесла звістки про загибель єдиного сина. Ридаючий Креонт просить богів швидше послати йому смерть. У часи Софокла було заведено, що людина, яка насмілювалася піднести руку на рідне місто, зраджувала його, не могла бути похованою в рідній землі. Тому з юридичного погляду Креонт тут правий. Його моральна неправота полягала в тому, що він повинен був поховати тіло за межами міста, а не викидати його, інакше він ображав володаря тіней бога Аїда. Правий він ніби й тоді, коли карає Антігону за порушення його наказу. Проте помилка його в тому, що він не схотів зрозуміти мотивів учинку дівчини, яка також діяла відповідно до законів богів, а про них цар забув. Таким чином, побожна дівчина пішла навіть на смерть заради своєї правди. На відміну від Креонта, вона знала про виданий ним закон і порушила його свідомо, вважаючи неписані закони вищими за людські.. Зважаючи й на світогляд Софокла, його беззастережну віру в богів, можна зробити висновок, що перемога залишається на боці Антігони, адже вона захищає «неписані», божественні закони.
