Найвидатнішою трагедією Есхіла вважають «Прометея закутого», шо входила до трилогії про Прометея. Зміст її інших частин — «Прометей вогненосний» і «Звільнений Прометей» — нам точно невідомий, але цілком можливо, що в «Прометеї вогненосному» розповідалося про розподіл Зевсом усіх благ між богами, люди ж збулися розуму і світла знань. Лише один Прометей поставився до них із співчуттям і вирішив допомогти. Він дав людям розум і мови, науки й ремесла, а також викрав з Олімпу вогонь і передав їм для користування. За це Зевс покарав Прометея. Трагедія «Прометей закутий» розповідає про це покарання. Дія розгортається в далекій скіфській пустелі. Зевсові слуги Влада, Сила і Гефест ведуть Прометея до скелі, і Гефест приковує його. На всі обвинувачення Влади Прометей відповідає гордим мовчанням. Непереборний титан-бунтівник не скоряється волі Зевса. Лише коли він залишається один, то починає скаржитись стихіям на свою самотність. До нього прилітають Океаніди, а потім і сам Океан, який радить Прометею замиритися із Зевсом, але той відмовляється. З’являється нещасна Іо, перетворена Герою з ревнощів на телицю. Вона питає у титана-віщуна про свою дальшу долю. Прометей попереджає її про численні страждання і труднощі, які вона повинна перебороти, але врешті до неї повернеться жіноча врода і вона стане родоначальницею могутнього роду героїв, у якому, десь у тридцятому його коліні, з’явиться і визволитель самого Прометея — Геракл. Прометей розповідає про можіиве народження сина Зевса, сильнішого за батька, проте імені богині-матері не називає. Чуючи ці погрози Прометея, Зевс посилає до нього Гермеса з метою дізнатися про таємницю. Герой відмовляється це зробити, і тоді його спостигає нове покарання. Зевс кидає свою блискавицю, земля розходиться, і Прометей разом зі скелею падає у безодню і потрапляє в чорний Тартар.
У кінці Прометей ніби замирюється з Зевсом і відкриває врешті таємницю його падіння. Уже в самому міфі Прометей був наділений рисами, шо робили його втіленням людських зусиль у боротьбі з природою. З самого початку трагедії глядачів вражає постать титана-страждальця. Непохитний у своїх переконаннях, гордий, сповнений презирства до фізичних мук, він відразу привертав симпатії глядачів, особливо після загрозливих і обвинувальних промов Влади, на які відповідав мовчанням. Очевидно, Есхіл тут уперше звернувся до цього прийому, який пізніше неодноразово використовуватимуть драматурги. А суть його полягала в тому, що це мовчання було сповнене глибокого внутрішнього змісту. Всім своїм виглядом Прометей свідчив, шо залишається несхитним борцем, вірним своїм ідеям, його неможливо зламати ніякими тортурами, і він не змінить свого ставлення до Зевса, якого вважає деспотом і тираном. Цей прийом пізніше почали називати формулою трагічного мовчання. Прометей не приховує своєї гордості за здійснену ним для людей велетенську роботу і готовий перетерпіти «ще безліч муки й катувань ще тисячі». Драматична доля Іо зайвий раз переконує його в деспотичності Олімпійця. У боротьбі з Зевсом Прометей ніби зазнає поразки, але насправді він стає моральним переможцем. У жодному зі своїх творів Есхіл не заходив так далеко у критиці олімпійських богів. Геній Есхіла увічнив образ Прометея. А в нові часи він почав набувати сучаснішого тлумачення, його ім’я поступово огортається пафосом революційності. Образ самого Прометея можна назвати монументальним, тобто таким, у якому вирують могутні почуття, грандіозні пристрасті, які не під силу витримати звичайному герою, вони б його просто зламали. До цього слід додати й нелюдські мордування Прометея, на які він іде цілком свідомо. Прометей не знає сумнівів, вагань, відступів. Сам титан посилається на невблаганність долі, але це не приводить його до покори та безвілля. Навпаки, невмолима доля штовхає його могутню натуру до високих героїчних подвигів. Разом з тим Есхіл сміливо наділяє Прометея і суто людськими рисами. В іншому епізоді, розмові з Іо, Прометей широ співчуває дівчині, її стражданням і розмовляє з нею надзвичайно лагідно. Це вже не титан. Есхіл свідомо використовує прийом певного «олюднення» Прометея і досягає ним ефект єднання героя з глядачами, конкретного розуміння його людяності. Зменшуючи «божественний ореол» титана, поет робить його значно ближчим для глядачів. Деякі образи трагедії досить одноманітні й схематичні, позбавлені динаміки розвитку. Іниими вони й бути не можуть, оскільки дія в трагедії відсутня, а в діалогах персонажеві розкритися важко. Старий доброзичливий Океан широ хоче допомогти Прометеєві й навіть пропонує свої послуги, але так і не може зрозуміти вчинків героя. Безвольні Океаніди оплакують страждання титана, але здатні тільки на самопожертву. Іо зображена лише як несправедливо страждаюча жінка. Гефест проти своєї волі, а Гермес бездушно і бездумно виконують накази Зевса. Різні письменники минулих часів знову і знову поверталися до могутнього образу бога-титана, акцентуючи увагу на тій чи іншій із зазначених його рис, даючи йому відповідні філософські оцінки. У «Прометеї закутому» надзвичайно активний і жвавий діалог уже цілком перемагає хорову частину. Тобто хор тут не відіграє значної ролі, він — лише співчутливий свідок того, що діється, а не актор, який бере участь у розвитку дії. Та її як такої в трагедії майже немає, домінують монологи та діалоги героїв. Отже, головною для Есхіла стає мовна характеристика героїв, тому кожний з них розмовляє властивою йому мовою. Влада і Гермес, відчуваючи підтримку Зевса, ведуть свою діалогічну партію брутально й загрозливо, Океаніди — ніжно й нерішуче, Океан — м’яко й улесливо. Мова самого Прометея пряма, мужня і рішуча. Проблематика: Засудження тиранії. Однією з провідних проблем твору є засудження тиранії, несправедливої влади. Свободолюбсво. Наступною проблемою, яка порушується в трагедії є свободолюбство. Прометей гордо відповідає на заклики Гермеса щодо того, до якого ганебного стану той сам себе довів, не скорившися Зевсові. Несправедливе обвинувачення і стаждання.