Уважають, шо Есхілом було написано близько 70 трагедій і 20 сатирівських драм. Повністю з них дійшло до нас лише 7 трагедій і кілька десятків фрагментів. Проте й ця невелика кількість творів дає можливість простежити зростання майстерності Есхіла і зробити висновок, шо вона вдосконалювалася разом з розвитком трагедії як драматичного жанру. Теми своїх трагедій поет брав з міфології, винятком були «Перси», засновані на історичному сюжеті. Хоча не слід забувати, що міфологічні події також сприймалися еллінами як історичні. Звертаючись до далекого минулого, Есхіл намагався поставити на його тлі ті питання, що були актуальними для його сучасників. Тому всі його трагедії сприймалися як твори надзвичайно злободенні. Проблема невідворотності людської долі, незалежної навіть од волі богів, морального обов’язку людини та її обов’язку перед державою, проблема неодмінного покарання злочинця за пролиту кров, родової помсти і прокляття, шо тяжіє над усім родом, надзвичайно гостро постали в період становлення Афінської держави. Мабуть, у зв’язку з тим, шо вирішити ці складні проблеми в межах однієї трагедії було неможливо, Есхіл увів у театральне мистецтво сюжетно зв'язану трагічну трилогію, шо стала традиційною для виступів на драматичних змаганнях. Перші його трагедії скоріше нагадували ораторії, оскільки хор у них відігравав чи не найголовнішу роль, в усякому разі він був колективним актором. Драматургія Есхіла міцно пов'язана з традиціями героїчного епосу і хорової лірики. Його трагедії були, власне, ще не драмами, а більш-менш цілісними фрагментами героїчних легенд. Головне місце в них відведене ліричним та епічним пісням хору, не було розвитку характерів, а лінія драми зламувалася лише один раз (мала одну перипетію). Есхіл удосконалив драматичну техніку: обмежив участь, а отже, й значення хору; увів на сцену другого актора, що уможливило розвиток дії і пожвавлення діалогу. Есхіл використовував хор як додаткового актора, а не просто як коментатора подій. Пісні хору, що переплітаються з епізодами, утворюють величне тло, вони передають безпосереднє відчуття трагічної ситуації, створюють настрій тривоги і жаху і часом містять указівку на моральний закон, що є прихованою пружиною дії. Есхіл удосконалив акторський склад і урізноманітнив маски. Він перший синтезував усі елементи, пов'язані з дифірамбічними заспівами, надавши їм глибоко драматичного характеру. Завдяки його творчості трагедія набула першорядного суспільного звучання і стала найголовнішим драматичним жанром. З удосконаленням нового жанру зросла і художня майстерність поета. Есхіл надав усім частинам та елементам трагедії досконалої форми. Зокрема, він увів так звану формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу глядачів, чекання ними чогось страшного й невідворотного викликала утворювана автором атмосфера жаху на сцені. Цей жах підтримувався й штучними деталями чи ефектними прийомами — на сцені неодноразово з'являлися знаряддя вбивства — закривавлена зброя, герої постійно згадували про злочин. У своєрідній драматичній формі Есхіл передав важливі історичні процеси: запеклу боротьбу між матріархатом і патріархатом, утвердження нових, демократичних інституцій, які зміцнюють авторитет держави, освячений протегуванням богині Афіни. До нас дійшло тільки 7 трагедій внаслідок ретельного добору, зробленого в останні століття античності, де вони були у шкільному читанні, і тому їх можна вважати найкращими або найтиповішими плодами поетичного дарування Есхіла: «Перси», єдина історична драма, що дійшла до нас з усієї грецької літератури, описує поразку персів при Саламіні; «Прометей прикутий». Щодо часу постановки трагедії «Прометей прикутий» даних немає, але вважається, що трагедія належить до пізнього періоду творчості Есхіла. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометею. Сюжет трагедії запозичений з міфу про покарання Прометея, який всупереч волі Зевса викрадає з Олімпа вогонь і дарує його людям. До того часу люди вели ///////////////////////////////////напівтваринний спосіб життя, а богів-олімпійців зовсім не обходили їхні бідування. Прометей приніс вогонь й навчив людей обробляти землю, будувати житла, лікувати хвороби, читати й писати, приносити богам жертви. За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над світом, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Образ прихильного до людей учителя — Прометея набув надзвичайної ваги серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва та медицини; Трагедія «Семеро проти Фів», є викладом історії синів Едіпа, Етеокла й Полініка; Трагедія «Благальниці» викладає історію п'ятдесяти дочок Даная, що забажали втекти з Єгипту, щоб не виходити заміж за своїх двоюрідних братів, синів Єгипту, і знайшли притулок в Аргосі; Трилогія «Орестея» складається з таких частин: «Агамемнон», «Жертва біля гробу», «Евменіди». «Орестея» — пізня трагедія Есхіла, що характеризується зрослою майстерністю автора, який, імовірно, зазнав впливу нової драматургії Софокла. Це виявилося у впровадженні у дію третього актора, збагаченні пластики персонажів, динамічнішому розвитку подій. Незважаючи на те, що Есхіл трохи скоротив партії хору, підпорядкувавши їх драматичному аспектові трагедії, вони продовжували відігравати важливу роль у його п'єсах.
Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії». Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використовував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Усі уявлення про світ, його походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть, людина і доля, зло і справедливість — усе це зосереджилось у міфах. Прометей — один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції. Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в античності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Прометей заколов жертовного бика й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав лише кістки, але прикрив їх гарним жиром, а м’ясо склав у брудну шкуру, ще й прикрив тельбухами. Потім він запропонував Зевсу вибрати, яку частину люди будуть віддавати богам, а яку залишать собі. Зевс вибрав більшу купу. Відтоді люди їли м’ясо, а кістки жертвували богам. Розлючений Зевс заборонив Прометею підніматися на Олімп, а людям відмовив дати життєдайний вогонь. Але Прометей за допомогою хитрощів викрав вогонь у богів і віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі; щодня прилітав орел і клював печінку Прометея, яка за ніч відростала знову. Після багатьох століть таких катувань Геракл вбив орла і визволив Прометея. Цей міф був добре відомий усім стародавнім грекам. У трагедії представлено лише ті події з міфу, що відповідали творчому задуму автора, що хвилювали Есхіла-митця і Есхіла-людину. Влада та Сила — слуги Зевса — приводять Прометея в пустелю, де Гефест заковує його. Із розвитком подій з’ясовується, що Прометей не тільки передав вогонь людям, а й започаткував людську цивілізацію: навчив обробляти дерево й будувати житло, показав цілющі трави, першим запряг биків, звільнивши людей від найважчої роботи, привчив коней ходити запряженими, і кораблі — теж його винахід, навчив людей визначати зірки, лічити й писати, показав скарби землі: мідь, залізо, срібло, золото. Образ Прометея відбиває етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом його творчого шляху: власна відповідальність особи за прийняте рішення. Прометей — бог, який має хист передбачення, він заздалегідь знав про страждання, що випадуть йому на долю, але не ухилився від них. Більш того, вже прикутий, він має засіб, що може позбавити його мук: щоб одержати свободу, йому достатньо назвати ім’я жінки, яка народить Зевсу дитину, що повалить Зевса, як той колись повалив свого батька Крона. Та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань. Скеля разом із прикутим Прометеєм від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс, провалюється в страшне підземне царство Тартар. Образ Прометея — це образ людини, яка не зраджує своєї долі, яка відповідає за свої рішення і вчинки. Есхіл вірить у можливості людини, як і його герой.
