- оловна цінність гомерівського епосу в тім, що він не являє собою ні історичний документ, ні виклад канонічних міфів. Мабуть, насамперед, саме казкове (але не примітивно-повчальне) зробило поеми надзвичайно зрілими художніми творами, забарвленими індивідуальним авторським талантом. Тому їх можна не тільки вивчати з наукового погляду, але й читати як повноцінну літературу, без знижок на "дитинство людства".
Велика заслуга Гомера полягає в тому, що до нього поети викладали в коротких піснях тільки невеликі частини з великої області сказань про події Троянської війни, а він поєднав у художньої композиції, дотримуючись законів поетичної єдності, великий, закінчений цикл сказань. Цей цикл, з якого Гомер почерпнув матеріали для обох великих поем, «Іліади» та «Одіссеї», — Троянський цикл[7]. До основних сюжетно-стилістинчих особливостей поем Гомера слід віднести такі:
- розповідь про дійсні історичні події поєднується з авторською вигадкою.
- у монументальній, ідеалізованій формі відтворюються норми героїчної поведінки людини, яка захищає честь, свободу і незалежність свого народу.
- традиційна композиція: заспів, який готує читача до сприйняття розповіді про події; вказує на час і місце події, знайомить з героями. Автор може звертатися до слухача або інших осіб (наприклад, Муза).
- немає розгорнутих описів зовнішності героїв.
- у стилі поем збереглося багато елементів, які беруть початок у пісенній стадії розвитку епосу. Боги, люди, речі — усі має епітети: хмарогонитель Зевс, волоока Гера, прудконогий Ахіллес, шоломосяйний Гектор, ясноока Афіна і так далі.
- у поемах багато повторень. Кількість віршів, що повторюються сягає 2253 (явище ретардації).
До речі, останнім часом усе більшого розповсюдження набуває думка, що Гомер для обробки поеми використовував писемну фіксацію, без неї неможливо осягнути й так струнко, обдумано скомпонувати величезний обсяг матеріалу. Звичайно, про створення письмового тексту в сучасному розумінні, тобто тексту для читання, не було й мови. Уривки героїчного епосу про Троянську війну, як і раніше, виконувалися рапсодами усно. А якщо немає фіксованого, записаного канонічного тексту, то неминуче з’являються різні варіанти, вставки (інтерполяції), купюри тощо. Виникає загроза “розчинення” першоджерела у переспівах, версіях. Сáме бажання зберегти, не дати розчинитися в імпровізаціях текстові “Іліади” спонукало в середині VI ст. до н.е. (час правління в Афінах тирана Пісістрата) створити комісію, яка закріпила текст поеми письмово.
