Боги для древніх греків завжди були разом з ними, вони допомагали або заважали їм, вони являлись їм в образі їх близьких або відомих їм людей. Найчастіше вони приходили до людей уві сні. Так, Афіна проникла в спальню до Пенелопи через щілину в замку, постала перед нею в образі її сестри Іфтіми, «прекрасної доньки царя Ікарія». Вони посилали людям свої знаки. Яку б серйозну справу людина не задумала, першою її турботою було умилостивити богів, щоб ті допомогли їй. Заради цього люди приносили їм жертви. (Гомер дуже детально описує акт жертво ьприношення на честь богині Афіни.)
Ставлення Гомера до богів досить суперечливе і своєрідне. Він їх визнає, сповнює поему епізодами, у яких герої благають богів у молитвах, приносять їм жертви, влаштовують на їхню честь вшанування, вірять у віщування оракулів. Проте сам автор часто не поділяє думок і почуттів своїх персонажів, у його ремарках помітне скептично-іронічне ставлення до богів і оракулів. Наприклад, він уїдливо зауважує, що хоч троянець Енном і був птахо віщуном, але «від загибелі чорної не врятували його птахи», так само як тлумач снів Еврідамант не розгадав віщих снів своїх синів і вони обоє загинули.
Подібно до людей боги часто сваряться між собою й одного разу справа доходить навіть до бійки. Арес називає Афіну «мухою собачою… гордою і зухвалою», а та, у свою чергу, обзиває його «дурнем» і вдаряє каменем так, що він падає. Розпалена Гера ображає Афродіту, б'є Артеміду.
У цій так званій «великій битві богів» цікавою є реакція Зевса, який щиро тішиться, спостерігаючи картину бійки
Характерно, що бог ніколи не плачуть (сльози - це доля людей), але постійно і нестримно сміються, і цей сміх часто переходить у регіт («гомеричний сміх»). Сміються вони цілий день під час бенкетів, які дуже полюбляють, сміються над кимсь із собі подібних.
В олімпійських богах Гомера розкрита вся їхня тисячолітня історія. Попри численні негативні риси, вони певною мірою уже втратили якості, притаманні дикунству і варварству, і наблизились до культури гомерівської епохи, стали зрозумілішими у своїх учинках. Головним художнім прийомом для зображення олімпійців, загалом усього укладу їхнього життя, їхніх взаємин, Гомер обрав постійну іронію і гумор, які часто переходять у сарказм. Тому майже всі сцени на Олімпі виглядають як бурлескні, коли «висока» тема - діяльність самих богів - розкривається у знижено-пародійному плані. Ці художні засоби поета - іронія, гумор, сарказм, бурлеск не зменшують загального трагічного напруження поеми. І якщо для пізніше виниклої трагедії «Іліада» та «Одіссея» стали невичерпним сюжетним джерелом, то бурлескні сцени на Олімпі та їхні персонажі чималою мірою визначили характер античної комедії й появу вній комічних персонажів. (Ця специфіка зображення богів у поемах Гомера вже в пізнішій античності викликала критику, оскільки виглядала як нешанобливість до них. )
Значна роль богів у земних справах є характерною рисою поетики «Іліади». Вони втручаються в хід бою, допомагають одним і перешкоджають іншим. У боях з обох боків беруть участь могутні воїни, але їх дії не відіграють значної ролі. Попід стінами Трої йде битва, а на Олімпі боги спостерігають, інтригують, постійно втручаючись у хід подій. Серед богів є і прихильники, і недоброзичливці обох ворогуючих сторін. Афродіта, вдячна Парісові, допомагає троянцям, а ображені ним Гера та Афіна виступають на боці ахейців. Афіна й Аполлон навіть з'являються на полі бою. Показова сцена ради богів на Олімпі під час бою, вона характеризує особливості релігійних уявлень давніх греків. Спостерігаючи з Олімпу бій Ахілла й Гектора, боги дивувались могутності героїв. Зевс засмутився долею Гектора: «Горе! На власнії очі я милого серцеві мужа гнаного бачу», - бідкається він і звертається до богів за порадою: «Отже, боги, поміркуйте і добрую раду подайте: Як - чи врятуєм його ми від смерті чи, може, Ахіллу, сину Пелея, дозволим героя того подолати?». У бій втрутилась Афіна, допомагаючи Ахіллу, Аполлон залишив Гектора, і він загинув від Ахіллового списа.
Втручання богів у справи людей стає для них трагічним у творі. Боги в поемах з'являються не як миротворці чи посередники в мирних переговорах між двома ворожими таборами, а щоб підбурити їх ще завзятіше знищувати один одного. «Іліада», як і «Одіссея», має два плани. Поет спостерігає реальне життя. Вчинки його героїв умотивовані конкретними обставинами, середовищем, логікою характерів, але поет дає їм інше пояснення - для Гомера це типова міфологічна концепція. Ось запальний Ахілл, обурений несправедливістю Агамемнона, хапається за меч, щоб убити кривдника, але, переборовши себе, вкладає меч у піхви: «Серце в грудях його волохатих… завагалось: вихопити зразу… свій меч… чи побороть в собі гнів». Це суто психологічний момент. Яке ж пояснення дає йому поет? З'явилася, мовляв, богиня - і, «покорившись слову Афіни», Ахілл зупинився.
Боги в Гомера з'являються як перша спроба відповість на запитання «чому?» та збагнути причинні зв'язки між явищами. Згадаймо ще один з епізодів поеми. Біжать наввипередки Одіссей та Аякс. В останню мить переможець Аякс посковзнувся і впав. Чому? Богиня Афіна воліє, щоб приз отримав її улюбленець Одіссей.
Герої Гомера бувають величні, як боги, а боги - то людська подоба, а не безплотні духи. Вони наскрізь земні: бог-коваль Гефест обливається потом за роботою, а Гера, готуючись до побачення, змиває бруд з тіла і маститься олією. З одного боку, боги є втіленням уявлення про ідеальну людину: вони сильніші за людину, вищі на зріст, могутні й прекрасні. З іншого боку, Гомерові боги мають людські вади. Гомер уміє іронічно подивитися на своїх олімпійців.
Коли боги й люди Гомера стають на герць, трапляється, що прості смертні долають богів. Діомед наздогнав Афродіту і списом влучив їй у руку. Закривавлена богиня мусила кинути на землю свого сина Енея. Діомед б'ється навіть з богом війни Аресом. Гострим списом герой вражає бога в живіт. Від болю Арес реве, «наче десять тисяч вояків». Навіть жінки в Гомера не завжди поштиві до богів. Богині Афродіті, яка примушує Єлену йти до Паріса і пестити його, та відповідає: «Йди до нього сама». Навіть головного із богів іноді не щадять. Один із персонажів Гомера так в розпуці звертається до небес: «Зевсе-олімпійцю, і ти вже зробився явним лжелюбцем». Яким би не був Зевс грізним, але дружини своєї явно побоюється. Вона і сперечається з ним, і кричить, і може «озлобити його образливою мовою».
Гомер всюди бачив богів, і вони були прекрасні не в своїх божественних, а в людських почуттях, людей він підносив до ідеалу божества, богів принижував до людей.
Греки боялись гніву богів і всіляким чином старались їх умилостивити. Здається, жодного найменш серйозного вчинку вони не робили без поради чи прямого наказу богів: тяжко образив Агамемнон Ахілла, гнівом палким загорівся воїн, та одразу ж явилась йому Афіна, послана Герою і зупинила його, говорячи: «Злими словами язви, та рукою меча не торкайся».
