Спілкування — невичерпне джерело виховання і самовиховання. Виховні його можливості правомірно диференціювати, виділивши три основні шари спілкування і, відповідно, три рівні творення досвіду спілкування. По-перше, це неформальне спілкування у конкретному середовищі, до якого людина належить уже самим фактом народження. У першу чергу - це сім´я, а також ближнє оточення. У міру розширення досвіду особи розширюється середовище спілкування, що його ініціюють як середовище, так і окремий суб´єкт. По-друге, спілкування особи та суспільства як певного цілого, що утворюється безпосередніми та опосередкованими зв´язками з соціальними інститутами, наявними у державі, з духовними та матеріальними досягненнями суспільства тощо. В названі стосунки особа включена об´єктивно — як свідомий суб´єкт діяльності, як носій досвіду стосунків, як творець матеріальних та духовних цінностей у певному соціальному просторі у певний історичний час. Третій шар стосунків можна визначити як спілкування, ініційоване особистістю і спрямоване на удосконалення суспільних стосунків, ідеальний образ яких живе у свідомості особи і визначився як принцип її зв´язків зі світом. Названий рівень спілкування утверджує моральність як самоцінну, тобто є творчістю у сфері морального життя. У цьому процесі, що звернений особою також на себе саму, відбувається самовдосконалення.Конкретизуючи окремі аспекти діяльності спілкування у трьох названих рівнях, звернемо увагу, що вони не відокремлені один від одного. Повнота розгортання суспільної сутності людини досягається у їх взаємодії та реалізується в них. Щододуховно-формуючих можливостей спілкування, то воно має все-проникний характер і є організуючою силою життя суспільства, людства і окремої особистості. Творення специфічно людського життя у всьому багатстві цього поняття здійснюється у спілкуванні й на його основі.У постійних взаємодіях, об´єктивно зумовлених потребою творення умов життя, люди формують одне одного та змінюють світ навколо себе у розумно визначений спосіб. Живий процес обміну людськими сутнісними силами створює естафету невмирущості життя, його постійного функціонування та розгортання. Процес спілкування має творчий характер, оскільки у ньому відбувається обмін досвідом умінь, знань, уявлень тощо. Духовним світом інших живиться кожна конкретна особистість, стаючи натомість джерелом збагачення їх досвіду. В цій естафеті беруть участь як попередники, так і сучасники, створюючи неперервність функціонування досвіду. Предмет спілкування — усе багатство людських знань, умінь, ідей, уявлень тощо, об´єктивоване в змісті науки, у художніх образах мистецтва, в матеріально-речовій предметності, що концентрує творчі уміння. Назване багатство засобів опредметнення людського духу утворює символічну реальність — органічне середовище живлення людського розуму і почуттів.
