Дослідники знаходять окремі думки, що стосуються вікового розвитку психіки, ще у мислителів стародавнього Китаю, Індії та у предст ант філософії, де найбільш чітко висловив ідею генетпідходу до психіки людини Арістотель. На його думку, все те, що людина має від природи, вона первісно дістає тільки як можливості, а лише згодом перетворює ці можливості у реальність завдяки своїм діям, які зв'язують її із зовн світом та ін людьми. Хоча у Аріст ще не було чіткого визначпсихічних функцій у вікових межах, він все ж визначив заг напрямок їх розвитку, наприклад, у розвитку пізнавальних процесів від відчуттів і загальних уявлень, і від них до узагальнених уявлень, і від думки через поняття — до знань, від безпосереднього суттєвого бажання — до розумної волі.
Росі укр психолог П.П. Блонськийпрацював над проблемами вікової психології і педології, зокрема з питань розвитку пам'яті і мислення школярів. Він розглядав вікову психологію як складову педології, а пізніше — як окрему галузь психологічної науки. Рос і укр. психолог C.Л. Рубінштейнприхильник діяльнісного підходу в психології, обгрунтував принцип єдності свідомості і діяльності, працював над теорет проблемами психології, які мають важливе знач для розв вікпсихол. Л. С. Виготський сворив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій, розробив концепцію розвиваючого навчання, ввівши поняття “зона найблищого розвитку”.
