Оспівування героїчної боротьби народу прости чужоземних поневолювачів часто було спроектовано в гнітючу феодальну дійсність і, отже, набирало злободенного суспільного звучання. Так у романтизмі стала формуватися громадська тематично – стильова течія.
Пов’язувалася з оспівуванням боротьби народу проти чужоземних поневолювачів, оскільки крім загальноєвропейських обставин, які мали вплив на формування романтизму як напряму і творчого методу, в східнослов’янських літературах склалася своєрідна ситуація у зв’язку з національно-визвольними рухами в
країнах, що перебували в колонізаторській залежності від могутніх імперій, якими були Росія та Австро-Угорщина. Пафос національно-визвольної боротьби висуває патріотичну проблематику на перший план, а боротьба за розвиток національної літератури і мови стає естетичною програмою письменників-романтиків
У драматичних «Українських сценах з 1649 року» М. Костомаров відтворю історичний факт переговорів польського короля з українським гетьманом у Києві переговорів, що стали можливими після перших значних перемог козацького війська.
Громадянськість сцен виявляється в окресленні образу Хмельницького як захисника народу, організатора його визвольної боротьби.
У творчості слов’янських романтиків ідея демократичних свобод, пов’язана з боротьбою за ліквідацію феодального насильства над людиною, оформлювалася в пристрасні громадянські заклики визволення пригноблених.
