У російськомовній прозі Гребінки образ "маленької людини" змальований всебічно. З одного боку, письменник зобразив недалекого та егоїстичного дрібного чиновника, в якого відсутнє почуття власної гідності і який мріє будь-що досягти кар'єрного росту та багатства в суспільстві ("Лука Прохорович"). Подібних героїв автор наділяє такими негативними рисами, як брехливість, жадібність, грубість, заздрість. Вони успішно процвітають у Петербурзі, але деградують як особистості. Письменник зображує їх не тільки як породження суспільства, але і як його жертв.
У 1840-і роки в прозі Гребінки з'являється ще один тип "маленької людини" – людини високих прагнень та поривань, яка має багатий внутрішній світ ("Записки студента", "Доктор"). Потрапивши до столиці, демократичний герой Гребінки страждає від власної довірливості. Він сприймає події, що відбуваються в його житті, як неминучу долю, і, не бажаючи боротися з нею, гине. Стикаючись з обманом та приниженням, він поступово усвідомлює, що ідеал столичного міста, створений його уявою, далеко не відповідає дійсності. У творах письменника постать довірливого, чесного і скромного героя, зображена на тлі жорстокого й прагматичного Петербурга, сприймається як маргінальна.
Ще чіткіше розлад між високою мрією і мерзенною дійсністю показав Є. Гребінка у повісті «Доктор» (1844), в якій Бєлінський знаходив «багато хорошого в деталях». У центрі твору — трагічна історія життя людини ніжної й чуйної душі, чесного трудівника, що прагнув, як і Яків Іванович, приносити користь суспільству. Але талановитий лікар Іван Тарасович не в змозі відстояти свої світлі поривання, право на особисте щастя у світі, де панує дух гендлярства й наживи. Він зазнає образ з боку чиновно-міщанських «существователей». Використовуючи різні афери, Івана Тарасовича як добру й довірливу особу одружують з гулящою Юлією, а потім з її ж допомогою грабують. Він намагається шукати справедливості, але світ можновладних непереборний. Врешті він спивається і замерзає на вулиці з томиком «Корнелія Непота» на грудях, подарованим ще в дитинстві його вчителем.
Розробляючи тему моральної переваги «маленької людини» над бездушним середовищем, її загибелі в умовах соціальної несправедливості, Є. Гребінка досить рельєфно, засобами гострої іронії, каламбуру, гіперболи виводить галерею користолюбців як життєво достовірних характерів, розкриває їх групову психологію хижаків і паразитів. Критичне осмислення дійсності в повісті дало змогу письменникові «подати зло не одвічною внутрішнюю суттю кожної людини, яка тільки чекає слушних умов для вияву, а як породження суспільної несправедливості»
