П. Куліш відносив Г. Квітку-Основ'яненка до тих письменників, які «прикрасили б будь-яку літературу, за вірністю живописання з натури й глибиною сердечного почуття» .
З літературних досягнень Квітки П. Куліш виділяє насамперед те, що він «нас увів у мужицьку хату», поставив за мету звеличити «внутрішній образ українського народу», що в його творах постає образ глибоко морального простолюдина. У цьому уособленні українського народу зосереджена висока суть загальнолюдських доблестей. І. Франко примітну роль Квітки в європейському літературному процесі вбачав у тому, що він творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах.
Квітка-Основ'яненко належав до тих українських письменників перших десятиріч XIX ст., які зуміли теоретично осмислити й застосувати в художній практиці творчі принципи нового тоді літературного напряму — просвітительського реалізму.
Г. Квітка-Основ'яненко заперечував думки про обмеженість української літературної мови.Він довів художньою практикою її великі потенції, придатність для вираження найглибших людських почуттів і переживань.
Головним Квітка-Основ'яненко вважав орієнтованість на дійсність («писання з натури», адекватне життєвим явищам і людським типам), використання народнопоетичних мотивів, художніх принципів, жанрово-стильових засобів.
Для художньої практики Квітки характерна ідеалізація в зображенні позитивних героїв (головним чином людей з народу) та тенденційність (аж до карикатурності) у змалюванні негативних персонажів (переважно з панівних верств), пильна увага до негативних явищ дійсності.
На формуванні просвітительсько-реалістичних принципів Квітки-Основ'яненка позначився вплив раціоналізму класицистів, чуттєвості сентименталістів, орнаментальності й метафоричності барокового стилю, народнопоетичних стильових засобів.
