Художня спадщина Метлинського складається з однієї поетичної збірки «Думки й пісні та ще дещо», до якої ввійшли тридцять оригінальних поезій і перекладів. Книжка вийшла в 1839 під псевдонімом Амвросія Могили і була прихильно зустрінута громадськістю та критикою.
Поезія Метлинського причетна до найважливіших естетико-виражальних пошуків епохи.
У баладі «Ледащо» засуджується лінивство й п*янство, що призводить до матеріального банкрутства та моральної деградації.
Балада «Підземна церква» наснажена високим патетичним пафосом, у ній активно виявляється громадянська позиція поета. Ії суть – в утвердженні високого покликання людини, котра повинна жити повноцінним життям. А таким воно може бути тільки тоді, коли людина дістане можливість виявляти свою сутність.
Не плач за минулим, не «марні сподівання на відродження героїки» звучать у творі, а гнівне заперечення пасивності, живоітння людини. Живому трупові немає місця під сонцем, ні в пам*яті людей, ні навіть могили.
Метлинський запровадив поезію високих емоцій: громадянські інвективи, трагедійні оскарження, медитації; як поет-новатор Метлинський відігравав позитивну роль у розвиткові віршової мови, техніки віршування, збагаченні поетичних жанрів.
Серед творів, що ввійшли до збірки «Думки і пісні та ще дещо», знаходимо талановиті зразки дидактично- побутової та пейзажної лірики («Перекотиполе», «Дитина-сиротина», «Старець», «Ніч»), поезії патріотично-патетичного пафосу (їх переважна більшість, сповнені вони гуманістичних нот, пройняті щирим вболіванням за долю народу, його мову й культуру)
Важливе значення для Метлинського мала тема розвитку укр.мови – основи духовного життя народу, його національної самосвідомості, культури, його відродження. Здоров*я мови, її життя Метлинський пов*язував з моральними, соціально-економічними та державно-політичними чинниками. Поет рясно наповнив свої твори вболіванням за долю мови та українства( «Бандура», «До гостей», «Гулянка»)
