Усна народна поезія, як і наукові праці з історії України, зумовила розвиток фольклорно-історичної романтичної течії в літературі. У творах, які її репрезентують, минуле відтворюється крізь фольклорну призму, як правило, на основі тих тем і мотивів , що вже опрацьовувались в усній поезії. Безперечно, звернення письменників, як і фольклористів та істориків, до вивчення минулого, його моделювання в письменстві, його оцінки з патріотичних позицій сприяло пробудженню національної свідомості тогочасної інтелігенції. Історизм став гаслом романтичної філософії, естетики, літератури.
Романтики, особливо слов’янські, почали по-новому сприймати твори народної поезії, побачивши в них справжні художні цінності – правдивість відображених життєвих явищ, щирість, емоційність виражених людських почуттів, яскраву образність, гармонійність у поєднанні частин і цілого.
Українські романтики обрали об’єктом художнього зображення людей і подій переломних історичних епох. Особливо показовою в цьому плані є поезія М.Костомарова, яка несе відблиск таланту вченого-історика.
Міцно увійшла в романтичну літературу доба козаччини. Як і в фольклорі, у центрі зображуваних подій завжди знаходиться козак, його молодецтво, зневага до ворога, до смерті, його слава, що продовжує жити в народній пам’яті.
Фольклорною символікою насаджено баладу «Чорноморець», в якій у центрі уваги незвичайна картина – до тіла загиблого козака пригортаються три ластівки – матуся, сестра і дружина, - а вступ до твору основано на прийомі уснопоетичного паралелізму.