Поширеною була думка, що л-ра не може розвиватись на основі укр слова. Критики не заперечували, що все ж існують окремі твори,які з"явились укр м,однак стверджували, що вони експерементальні з розважальною метою. Для літ. процесу 18-поч.19 ст. однією з найбільш актуальних стає проблема мови, оскільки процес русифікації посилювався. а престиж укр. мови фактично не існує. З середини 18 ст. царським урядом вводиться декілька заборон, що призводять до стагнації укр. видавничої справи та розв укр. літ мови, що в результаті приведе до остаточної урядової заборони укр. мови. Укр письменники, починаючи з Квітки-Основ*ян та Гребінки, усвідомлюють, що укр. мова як і мова будь-якого етносу. нерозривно пов"язана з його істор визнанням, а відтак і визнання права на держ. самобутність. Практично перехід в л-рі на живу нар мову випливав з потреби відтворити лице народу та його звичаї. Тобто пробл. мови стає засобом самозбереження і саморозв нації. Після появи "Енеїди" рос критиками все ж таки було визнане право на існув малорос.мови в літ-рі, однак лише у таких низьких жанрах. Вважалось, що нею не можна переживати високі почуття. Г.Квітка-Основ"ян своїми сентиментально-реалістичними повістями та оповіданнями переконливо спростовує абсурдність тверджень про неможливість висловити укр. мовою почуття й переживання людини. Зокрема, його повість "Маруся" з"явилася на світ внаслідок реалізації бажання письменника заперечити тезу, що укр.м не можна написати "нічого серйозного, ніжного".
