З початком горбачовської перебудови створюються умови для національно-культурного відродження українського суспільства. Згідно закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР" прийнятим у 1958 р. розпочато структурну перебудову загальноосвітньої школи. Вона передбачала: запровадження обов'язкової 8-річної неповної середньої освіти; перетворення середньої 10-річної школи в 11-річну; створення матеріальної бази для оволодіння школярами однієї з масових професій. Стратегічним напрямом у роботі школи в законі було визначено принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Запроваджувався аморальний принцип факультативності української мови. Після зміщення М. Хрущова шкільна реформа попередніх років була скасована і залишилися тільки окремі її фрагменти, як, наприклад, восьмирічна неповна середня освіта. Знову повернулися до "десятирічки". Розпочався перехід до обов'язкової середньої освіти. Посилилася політизація навчально-виховного процесу та централізація управління освітою. У період перебудови своєрідною спробою розвитку здібностей у школярів стало відродження ліцеїв та гімназій. швидкими темпами в Україні розвивалася професійно-технічна освіта, У профтехучилищах учні здобували загальну середню освіту і професію. Щоправда, з низки причин рівень кваліфікації випускників профтехучилищ відставав від необхідного рівня виробництва.
У другій пол. 1950-х — 1980-х роках певних змін зазнала наука, основним центром якої залишалася Академія наук. Найважливішим досягненням цього часу стало освоєння космосу. Створенням автоматизованих систем проектування ЕОМ займався Інститут кібернетики, який вивів Україну на провідне місце у цій галузі в СРСР. Зусиллями вчених Інституту електрозварювання АН У PCP ім. Є. Патона в УРСР діяв найбільший у світі центр наукових досліджень у галузі зварювання металів, яке проводилося не лише на землі, а й під водою та в космосі. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблено методи зварювання і різання електронним променем, лазерної обробки. Значно розширився розвиток досліджень у галузі хімії і високомолекулярних сполук із заснуванням у 1958 р. у Києві Інституту хімії полімерів і мономерів. Завдяки фундаментальним і прикладним розробкам учених-геологів розширилися можливості освоєння корисних копалин на території республіки.
Певні здобутки мала медична галузь. Зокрема, із сер. 1950-х років під керівництвом хірурга-нонатора М. Амосова почалися теоретична розробка й запровадження у практику нових методів хірургічного лікування серцевих, а згодом і легеневих захворювань.
Складно і неоднозначно розвивалися гуманітарні науки, які перебували під особливим ідеологічним тиском і всеосяжною цензурою. Проте й за цих умов деякі вчені спромоглися підготувати та опублікувати цінні за об'єктивністю та правдивістю наукові дослідження. Серед них М. Брайчевський, О. Апанович, І. Дзюба, Я. Дзира, О. Компан, Є. Пронюк.
Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва. Зокрема, своїми виступами прославили Україну академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові. Українські театральні традиції творчо розвивали режисери Г. Юра, М. Крушельницькій, В. Скляренко, А. Скибенко, 0. Король та ін.
Деякі зрушення відбулися в галузі кіно. На той час в Україні працювали кіностудії Київська ім. 0. Довженка, Одеська і Ялтинська та Київська студія хронікально-документальних фільмів. Серед найбільших здобутків українського кінематографу — фільми С. Параджанова "Тіні забутих предків", В. Денисенка "Сон", Л. Осики "Камінний хрест" і "Захар Беркут", Ю. Ільєнка та І. Миколайчука "Білий птах з чорною ознакою", Л. Бикова "В бій ідуть одні старики" та "Ати-бати йшли солдати", І. Миколайчука "Вавілон XX" та ін.
В українській скульптурі другої пол. XX ст. належне місце посідають пам'ятники І. Франку у Львові (В. Борисенко, Д. Крвавич, Є. Мисько, Д. Одрехівський, А. Шуляр, Я. Чайка) і Києві (скульптори А. Білостоцький, О. Супрун, М. Іванченко), Т. Шевченкові в Москві (М. Грицюк, Ю. Сінкевич, А. Фужек)
В українському живописі продовжували панувати історико-революційна та "виробнича" теми. Але водночас дедалі більшого поширення набувають образи сучасника, природи у М. Божія ("Медсестра"), І. Бокшая ("Зустріч на полонині"), М. Глущенка (мВесна на перевалі"), К. Трохименка ("Катерина"), 0. Шовкуненка ("Рожі"), Т. Яблонської ("Хліб", "Травень"), а також історичного минулого у творах М. Дерегуса ("Хмельниччина", "Голод. 33-й рік"), Г. Смольського ("Опришки в горах"), В. Чеканюка ("Кармелюк").
Отже, розвиток української культури другої пол. 1950-х — 1980-х років вплинув на подальшу долю українського національного культурного відродження.
