Важким випробуванням для українського народу стала Друга світова війна. Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. Населення Центральної і Східної України, що підпорядковувалось так званому рейхскомісаріату, з самого початку німецько-фашистської окупації було позбавлене будь-яких можливостей національного духовного життя. З виповненням 14 років українську молодь відправляли на примусову працю до Німеччини.
На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з’явилися в газетах вже в перші дні війни («Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, вірші Л. Первомайського).
Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співпрацювали з армійською, фронтовою, республіканською періодикою («За Радянську Україну!, «За честь Батьківщини!»). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів стала публіцистика. Поновився випуск журналів «Україна» і «Перець».
У роки війни українські письменники створили такі твори, як «Україна у вогні» О. Довженка, який виявив себе як талановитий публіцист, «Похорони друга» П. Тичини, «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, поетичний цикл «Україно моя!».
Значний розвиток в роки війни отримує документальне кіно. Кінооператори здійснили справжній подвиг, залишивши нащадкам безцінні свідчення історії. О. Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».
Трагічною помилкою стали спроби налагодити видавничу діяльність, оживити літературне життя в умовах окупації у Києві, Харкові, Львові. Деякі письменники вважали, що співпраця з окупаційною владою ослабить тиск на національну культуру. Однак ці надії не виправдалися.
Тема Великої Вітчизняної війни ніколи вже не залишала літературу і мистецтво. Роман «Прапороносці» прославив ім’я О.Гончара. Війні присвячені найяскравіші твори українського художнього кіно.
З початком Великої Вітчизняної війни та загрозою окупації території України німецькими військами було забезпечено перебазування у глибокий тил понад 70 українських вищих навчальних закладів.
Жахливу картину залишили після себе на окупованих українських землях фашистські загарбники. Тому відбудова матеріально технічної та навчальної бази вищих навчальних закладів у післявоєнних період стала одним з головних завдань відновлення освітянської сфери в Україні.
Окупанти знищили величезну кількість закладів культури Ук-раїни. Було зруйновано 151 музей і вивезено з них близько 40 тисяч найцінніших експонатів. Гітлерівці знищили і пошкодили чимоло культурних осередків. Повністю було зруйновано школи , завдано великої шкоди навчальним корпусам вузів, знищено та пограбовано 3/4 їх книжкових та лабораторних фондів. Був пограбований культурно-історичний заповідник Києво-Печерська лавра. Вивезені унікальна колекція зброї часів Запорозької Січі, нумізматична колекція, стародавні рукописи, золоті та срібні вироби і прикраси. Вони ешелонами вивозили до Німеччини цінне наукове обладнання, унікальні колекції, твори образотворчого мистецтва тощо.
Отже, Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Але українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму.
53. Внесок українських письменників, акторів, художників, кінематографістів у перемогу над Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни.
У боротьбі проти фашизму українські літератори і працівники мистецтв були в перших лавах захисників Вітчизни. Через кілька днів після початку війни у приміщенні штабу Київського військового округу добровільно з'явилися Андрій Головко. Іван Ле, Семен Скляренко, Яків Качура, Леонід Первомайський. ПавлоУсенко, Сава Голованівський та ін.
7 липня 1941 р. у Києві відбулися збори Спілки радянських письменників України, на яких було організовано три бригади з 50 письменників для роботи у військових частинах, шпиталях, на оборонних підприємствах.
31 липня 1941 р. вийшов перший номер газети «За Радянську Україну!.», призначеної для партизанів. У редколегію газети входили М.Бажан, В.Василевська, О.Корнійчук.
Велике значення надавалось виданню літератури патріотичного змісту. Тільки в 1943 р. було здійснено видання 20 тисяч примірників «Кобзаря» Т.Шевченка. Більшість книг була відправлена в партизанський край і на окуповану територію.
В грізний час війни публіцистика стала головною зброєю митців. Письменник-публіцист О.Довженко опублікував у цей час глибоко реалістичні твори: «Перед боєм», «Мати» (1943 р.). Сповнений драматизму твір«Україна в огні» (1943 р.) та ін.
Письменник Юхим Мартич очолив атаку бійців, замінивши загиблого командира.
Смертю хоробрих загинуло багато членів Союзу письменників України (СПУ), за рідну землю життя віддав кожен четвертий письменник-фронтовик. Посмертно прийняті до СПУ молоді поети-воїни В.Булаєнко, Л.Левицький, М.Шуть та ін.
З України було евакуйовано майже 50 театрів. Розробляючи нові форми художньої агітації, вони працювали з особливим піднесенням.
Театральне мистецтво перенеслось на передову. Так, випускний курс Театрального інституту м. Києва прямо із студентської лави майже в повному складі добровільно пішов на фронт.
У Ворошиловграді під час оборонних боїв (1941 р.) був створений фронтовий музично-драматичний колектив, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.
Евакуйовані на схід українські театри комплектували фронтоні бригади за участю кращих акторів. Київський театр опери та балету ім. Т.Г.Шевченка створив 22 бригади, які працювали на чотирьох фронтах і дали 920 концертів. Знаменитий дует Карася й Одарки із опери «Запорожець за Дунаєм» сотні разів був виконаний І.Паторжинським і М.Литвиненко-Вольгемут на фронті та в госпіталях.
Особливо подобався бійцям гумористичний дует молодих виконавців Ю.Тимошенка та Ю.Березіна (Тарапуньки та Штепселя).
З початком війни особливої важливості набула кінодокументалістика. На початку вересня 1941 р. Українською студією хронікального фільму був випущений перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни».
З початком війни при штабах усіх фронтів, в частинах і з'єднаннях діючої армії були створені спеціальні групи кінооператорів. Ними готувалися бойові кінозбірники, кінорепортажі, кінонариси про бойові події на фронті, оборонно-інструктивні фільми. Загалом на фронті Працювали 50 операторів українських кіностудій. За період війни вони відзняла 300 документальних фільмів і кіносюжетів.
Особливу цінність мали документальні фільми О.Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.).
З початком війни тема захисту Вітчизни стала основною в творчості українських художників. Об'єднані в творчі бригади, вони проводили активну художню пропаганду: створювали плакати, листівки, «агітвікна». малювали карикатури для військової преси. У жанрі плаката та політичної сатири працювала переважна більшість художників України. Емоційно насиченим був плакат О.Олександрова «Розчавимо фашистську гадину (1941 р.)
Cерія В.Касіяна «Гнів Шевченка – зброя перемоги» (1942-1943 pp.) включала 8 плакатів за текстами творів Т.Г.Шевченка. Вона подавала образ Великого Кобзаря, що кличе український народ до боротьби з ворогом. Плакат «На бій, слов'яни!» В. Касіяна символізував наростаючий народний гнів проти гітлерівської окупації.
