У 1917 – 1920 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і Гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові українські гімназії, вводилися навчальні програми, які передбачали обов’язковість вивчення української мови, історії та географії України.
Натомість більшовики переробляли навчальні плани на свій лад, дбаючи насамперед про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. Радянська влада з побоюванням ставилася до проявів національного життя і перекреслила українізацію народної освіти. Неспроможні досягти бажаного результату мирними засобами, більшовики вдавалися до насильницьких дій і командних методів. Так, Всеукраїнська вчительська спілка, яка не сприймала радянських реформ у шкільній галузі, була розпущена. Така ж доля спіткала національні культурно-освітні організації – «Просвіти». Вони були особливо популярними на селі й об’єднували всіх, хто дбав про українську культурну спадщину.
Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною та спрямованою на зміцнення більшовицького режиму. У 1920 р. зросла кількість шкіл і учнів, певних успіхів було досягнуто в ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
Активна боротьба розгорнулася за вищу школу. Передусім на навчання приймалися вихідці з робітничого класу та селянства. Університети були ліквідовані, замість них з’явились інститути народної освіти. Оскільки вступ до вузів вимагав певного рівня знань, то для підготовки майбутніх студентів було відкрито робітничі факультети.
У добу Гетьманату було створено Українську Академію наук. Її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати.
Ліквідація університетів до мінімуму обмежила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук, яку було засновано 24 листопада 1918 року , і яка мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Першим президентом запропонували бути М.Грушевському, але він відмовився. Тому першим Президентом академії став 55-річний В.І.Вернадський. Створюючи Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН), В.І.Вернадський і його соратники Д.І.Багалій, А.Є.Кримський, В.І.Липський визначали для неї наступні цілі: - національне відродження України, піднесення її науки й культури; - розвиток економіки та продуктивних сил; - забезпечення українському народові гідного місця в культурному та Науковому житті всього людства; - інтенсивний обмін науковими досягненнями між Російською й Українською Академіями наук, піднесення культурної єдності українського й російського народів, зміцнення союзу України й Росії в межах єдиної держави. Після другого приходу Радянської влади в Україну на початку 1919 року й утворення Української РСР було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безкоштовність і обов’язковість шкільної освіти.[3] Утворена в період правління гетьмана П. Скоропадського, УАН не могла в умовах політичної нестабільності розгорнути свою діяльність. У лютому 1919 p., коли у Києві утвердилася радянська влада, президент УАН В. Вернадський і неодмінний секретар А. Кримський звернулися до наркома освіти В. Затонського з клопотанням про виділення коштів, надання друкарні та приміщень для наукових занять. Нарком зобов'язався забезпечити діяльність Академії і надав у її розпорядження садибу пансіону графині Левашової (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук України).
Водночас УАН зазнала в цей час перших політичних репресій. Статус академіка від переслідувань не рятував. Було заарештовано С.Єфремова, позбавлено громадянських прав В. Косинського. Після наполегливих прохань обом академікам власті дали можливість працювати.
Найбільш продуктивно у 1919—1920 pp. працював перший відділ УАН, на чолі якого стояли Д. Багалій, С.Єфремов, А. Кримський. Об'єктом досліджень його кафедр було духовне життя і культура українського народу. На історичному підвідділі вивчалися проблеми всесвітньої та вітчизняної історії, географії, етнографії і філософії, на філологічному — всесвітнє та українське письменство, арабо-іранська філологія, тюркологія і загальне мовознавство. Плідно працювали комісії для складання словника живої української мови, для видання пам'яток новітнього письменства, археографічна.
У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико-математичного і природничого профілю. Були створені фізичний інститут, інститут технічної механіки, різноманітні лабораторії, комісії і кабінети. Очолював відділ М. Кащенко.
Третій відділ УАН мав соціально-економічний профіль. В його комісіях і на кафедрах вивчалися економічні і юридичні проблеми. На чолі відділу стоявМ.Туган-Барановський. Він створив Інститут для виучування економічної кон'юнктури та народного господарства і став його першим директором. Стабільно працював створений М.Птухою Демографічний інститут.
Наприкінці 1920 р. УАН налічувала понад 200 штатних співробітників. Без оплати в її установах працювало понад 500 спеціалістів.
