Загальною закономірністю суспільного розвитку є тісний взаємозв'язок основних сфер життя суспільства - економіки, політики, культури. Що стосується основної парадигми української культури ХХ ст., то однією з її принципових особливостей є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури.
Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920
Національно-визвольні змагання значною мірою вплинули на культурне життя українського суспільства. Незважаючи на буремність політичних подій, інтерес до культурного життя не тільки не згасав, а навпаки ще більше зріс.
Визначальними у розвитку культури періоду української революції та відродження української державності стали соціально-економічні та політичні чинники. Складні і неоднозначні процеси, пов’язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань справили значний вплив на культуру. Бурхливі події життя відбивались на світогляді митців, віддзеркалювались у неочікуваних формах та витворах мистецтва. Треба зауважувати також, що ці зрушення здійснювалися і під впливом наростаючої соціально-економічної кризи, що охопила усі верстви та прошарки населення. Разом з тим, відбулось відродження всіх форм національно-культурного життя в Україні. Вперше в її історії виникли умови, коли розвитком української культури почали опікуватись на державному рівні.
Кожен з революційних урядів, прагнучи до зміцнення своєї влади, намагався спиратися на культурні надбання народу, вважав за доцільне не тільки привернути на свій бік інтелігенцію, як основного носія і творця культурних і духовних цінностей, а й перетворити її на виразника відповідних політичних ідей і інтересів. Особливо яскраво це проявлялося в діяльності більшовицького режиму.
