пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Наука у другій половині 17-18 ст. Розвиток філософських ідей Сковороди та Прокоповича

На середину XVIII ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечував, перш за все, найпоширеніший тип початкових шкіл — українські народні школи. Утримувалася школа коштом парафіяльного братства. У другій половині XVIII ст. тут працювало 866 українських народних шкіл. Подібні ніколи існували й на Слобідській Україні. Навчання здійснювалося українською мовою, учнями могли стати найнезаможніші прошарки населення.

У 1829 р. Києво-Могилянську академію було перетворено на типовий для Російської імперії духовний навчальний заклад.

Важливим осередком вищої освіти на західноукраїнських землях продовжував залишатися Львівський університет. Із приєднанням Галичини до Австрійської імперії в ньому відбулися певні зміни. Австрійський уряд дозволив існування певних кафедр, які увійшли до так званого Українського інституту (Студіям рутеніум). Діяльність цієї структури суворо регламентувалася. У навчальний процес було запроваджено викладання української мови. Однак викладання інших предметів здійснювалося лише польською і німецькою мовами. Інститут проіснував до 1805 р.

Ситуація в освітньому житті галичан суттєво змінилася із заснуванням імператрицею Марією-Терезією в 1776 р. у Відні Греко-католицької генеральної семінарії (Барбарерум). Щорічно в ній могли навчатися 29 юнаків із Галичини.

Розвиток філософських ідей. Григорій Сковорода. Друга половина XVIII ст. збагатила новими ідеями українську філософську думку. У Києво-Могилянській академії курс філософії викладав відомий суспільний діяч, письменник М. Козачинський (1699—1755 рр.). Він знайомив слухачів з ідеями про невід'ємні природні права людини, які з'явилися в тогочасній Західній Європі. Свої філософські погляди М. Козачинський виклав у книзі «Громадянська політика». Він уперше в українській філософії спробував викласти правове вчення і заклав основи громадянського природного права.

Найвизначнішим серед учнів М. Козачинського був Г. Сковорода (1722—1794 рр.) — майбутній видатний філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог, музикант.

У філософських роздумах велику увагу Г. Сковорода приділяв тому, як людина може стати щасливою. На його думку, для цього потрібно пізнати самого себе й займатися в житті тим, що людині природно відповідає. Одним із головних джерел творчості Г. Сковороди була українська дійсність другої половини XVIII ст. Імовірно, саме тому філософ стверджував, що найвищим досягненням людини є воля, і треба за будь-яку ціну забезпечувати особисту незалежність. Це переконання зустріло різке засудження тих, хто гнобив українських селян. Вихід з існуючого становища філософ убачав не в активній боротьбі, а в униканні ненависного світу зла, розуміючи під ним прагнення до непотрібного збагачення і пригноблення інших. Велику роль в усуненні існуючого зла, на думку Г. Сковороди, могла відіграти освіта. Просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не розум від книжок, — стверджував він, — а книжки від розуму».

Прокопович Ідеї мислителя  у першу чергу були направлені проти абсолютизації форми (ідея була сформована ще Платоном і Арістотелем), стверджень, що співпадіння сутності та існування  можливе лише в Богові, проте не в його творіннях.

Прокоповичем було висунуто ідею  «наукового богослов’я», на його думку  у визначених рамках, богословська апологетика набуває  свого роду науково – філософського плану, де філософські ідеї  миттєво стають феноменом історико-богословського ряду.

Вихідним пунктом усієї богословської системи мислителя стає твердження про єдність Бога і світу, які розкриваються як єдність творчих сил. Божественну енергію, Прокопович інтерпретує як потенцію, що рухає світ, можливі речі матеріального світу. Свою перевагу надає  впорядкованості й розумності перед свободою, яка впорядкувала цей світ. А тому, на думку Феофана, Бог є вільним у тому плані, що немає ніякої зовнішнього примушення. Проте, дії здійснюються у співвідносності з властивою йому внутрішньою  необхідністю.

Про активність світу він говорить як про вияв подвійного характеру: що є результатом вияву Бога у світі, і друге – наслідок саморозвитку природи. Визнання  раціонального і доцільного устрою матеріального світу, де якісною ознакою є присутність божества у ньому, приводить філософа до логічного висновку.

Згідно цього висновку, примирення людини із всезагальним порядком можливе лише через розум. Особливо у богослов’ї, розум повинен бути підпорядкований тільки вірі, а науковий пошук релігійних істин повністю має бути виправданий.

За Феофаном Прокоповичем, принцип влади має божественне походження. Бог наділяє цією владою правителя через направлену ним волю народу (демократія).


08.06.2017; 18:41
хиты: 119
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
история культуры
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь