Про стан шкільництва у Великому князівстві Литовському відомо небагато. У монастирях, зокрема Києво- Печерському, Михайлівському та інших, при церквах подекуди діяли стаціонарні школи. У кращих з них можна було не лише навчитися читати й писати. Здібні учні вивчали теологію, літературу, грецьку мову. Вчителями були переважно місцеві освічені монахи й дяки, іноді заїжджі переписувачі — каліграфісти з почту митрополита.
Найосвіченішим станом було духівництво, яке утримувало школи та інші освітні чи благодійні установи. Друге місце серед освічених людей посідали мешканці міст. Освіта в Україні, як і в Білорусі, Литві, була подібна до тогочасної західноєвропейської. Чимало грамотних людей було серед дворян, а також серед ремісників.
Освітні центри були не лише в Києві, а й у Львові та інших великих містах.
У цьому місті функціонувало кілька європейських мов, та основною мовою торгівлі й адміністративних документів була латинська, яка забезпечувала торговельні зв'язки з Європою. Це зумовило необхідність вивчення латині. відкрити школу можна було лише з дозволу високопоставлених осіб.
Тобто дбали не лише про навчання, а й про санітарний стан, гігієну школярів.
За литовської доби Київ відроджує своє значення культурно-освіт нього осередку. При великих монастирях активізується створення рукописних книг. Зокрема, в 1397 р. було завершено переписування київського Псалтиря.
Багато пам'яток київського письма позначено XV століттям. Одна з таких пам'яток — Євангеліє, виготовлене ченцем Макарієм у київському Нікольсько-Пустинному монастирі. Книга великого формату, писана півуставом на папері.
Бра́тські шко́ли — навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах — громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ'я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл.
Притаманні риси:
• демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);
• В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;
• Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін з виховання і навчання дітей;
• чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;
• ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.
Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи.
Книгодрукування В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема.
Початок книгодрукування на Україні. Іван Федоров (близько 1525— 16.ХІІ 1583). Як відомо, книгодрукування народилося в Німеччині у 1440-х pp. Його батьком вважають І. Гутгенберга. Перша ж книжка українського автора «Передбачальне судження» вийшла у Римі латинською мовою 1483 р. її написав Юрій Котермак із Дрогобича, що якийсь час був ректором Болонського університету. Але на східнослов'янських землях книгодрукування розпочалося щойно в 2-й пол. XVI ст. Першою точно датованою російською книжкою є «Апостол», видрукуваний у московській друкарні за велінням царя Івана IV Грозного Іваном Федоровим та його помічником Петром Мстиславцем 1 березня 1564 р.
