Православні братства та їх роль в історико-культурному розвитку українського народу
Після занепаду Києва економічне й культурне життя України переміщується до Галицько-Волинського князівства, але з утратою і ним могутності відбуваються зміни в економічному і політичному житті українських земель. Починаючи з XIV ст. почали підноситись сусіди — Литва, Польща, Росія. Після смерті останнього князя Галицько-Волинської династії Юрія II Болеслава в 1340 р. західноукраїнські землі опинились без свого правителя, ставши легкою поживою для сусідів і ворогів. Скориставшись таким становищем українських земель, на країну рушили литовці. Серед українських земель, що опинилися під владою Литви, окремо виділяється Волинь. Ця багата українська земля відіграє помітну роль у XII—XIV ст. Вона не лише була найбільшим князівством, а й протягом 40-х років боролась із поляками, уграми; її обкраювали, обмежували, але князь Люберт-Дмитро намагався зберегти її цілісною. В українських землях поступово поширювався католицизм. У 1375 р. в Галичині засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі. Однак довгий час католицька церква існувала тут лише помінальпо, оскільки не було парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії. Складна соціальпо-нолітичпа ситуація, що склалася в польсько-литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей. По-перше, українські землі відновили економічні й культурні зв'язки з західними державами, які були зруйновані в період татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазпала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму. По-третє, культурний процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичпої боротьби між сходом і заходом за сфери виливу. Вказані особливості притаманні усім сферам української культури періоду феодальної роздрібненості, але найпомітніше вони виявляються у сфері освіти й книгодрукування.
Роль братств Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "семи вільних наук", яка поділялася на тривіум (граматика, діалектика (логіка), риторика) і квадривіум (музика, арифметика, геометрія, астрономія). Пізніше окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Киево-Могилянська Академія.
Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до братств усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти та культури. Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширювали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення і спольщення свого народу.
При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.
