Музичне мистецтво східних слов'ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.
В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші зразки збереглися в невеликій кількості.
Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший — билинний епос, що активно розвивався у Х—XI ст. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. (билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянинович; співці билин — Бояна, Митуси, Ора) Про глибоку зв'язку народного і культового музичного мистецтва свідчить подібність їх наспівів. Мелодії жанрів фольклору розповідного змісту, особливо таких, як билини, духовні вірші і плачі, близько стикаються з речитативний культовими наспівами читання співуче священних книг, зі знаменним розспівом.
Билини, або стáріни, характеризуються історичністю, зазвичай їх головними героями були реальні особи, в тому числі київські князі. Характерною особливістю билин є те, що в них часто поєднуються несинхронні події, зливаються події різних історичних періодів.
Імпровізовані наспіви билин вільні, довжина музичної рядки в них залежить від довжини строфи тексту.
Билини найближче примикають до професійної книжкової культури і до церковної просодії - читання співуче священних книг. Цікаво, що іноді навіть у текстах билин зустрічаються специфічно книжкові церковнослов'янські слова і вирази. Епічно-розмірені наспіви билин справили вплив на найдавніші церковні піснеспіви, на церковну псалмодия й інтонації распевного читання.
Носіями народного мистецтва були скоморохи(виконавці-імпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака, музиканта-інструменталіста, акробата. Постійні учасники народних розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських та княжих дворів)
Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти.
Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.
Музичні інструменти: це струнні смичкові — гудок, смик; щипкові — лютня, гуслі, псалтир; духові — роги, труби, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні — бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.
Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають на духових та струнно-щипкових інструментах.
У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний спів(давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом)
У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків — співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу.
