Перекладна література насамперед була представлена євангеліями та апокрифами – неканонізованими книгами, що не увійшли до Біблії (популярні розповіді про Соломонові суди, «Ходіння Богородиці по муках»). Перекладалася візантійська патристика – у 4-6 ст. серед проповідей були найвідоміші «Златоуст» Іоана Златоуста і «Златоструй», на яких вчилися священнослужителі. Популярними стали також житія – морально-етична база для вірян: як треба себе поводити відносно християнства на прикладі святих («Олексій, чоловік божий», збірники «Прологи», «Четьї-мінеї»).
Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами. Вважають, що найдавніший було створено за часів Аскольда у другій половині 9 ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ» ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. Літопис створено на початку 12 ст. При складанні «Повісті...» використано найдавніші літописи. Вона збереглася в багатьох списках, найстаріші з них - Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (перша половина 15 ст.). У «Повісті...» викладено події від 860 р. до 1111р.
До продовжень «Повісті...» належить Київський літопис, який охопив час від 1111 р. до 1200 р. Він розповідає про події в різних землях Київської Русі, але в центрі оповідей - Київ і Київська земля. Основний зміст літопису - боротьба князів за київський стіл, боротьба русичів проти половців.
Ораторсько-проповідницькі твори мали яскраво виражену ідеологічно-політичну основу («Слово про закон і благодать» Іларіона: 1 частина – релігійна, 2 – уславлення Володимира). Оригінальна агіографія поділялась на княжі та церковні житія, які складалися в патерики, найвідоміший з яких Києво-Печерський.
До світських повчань належав відомий твір «“Повчання”Володимира Мономаха»: звернене до дітей; на переконання Мономаха, князь має подавати своїм дітям приклад взірцевого правителя, навчати гідній цього високого звання поведінці та способу життя; у 2-й частині - про різні випадки із свого життя, а також про власні добрі вчинки.
Найвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Ігоревій» створене у серпні-вересні 1187 р. «Слово...» написане на основі конкретного історичного факту - невдалого походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Автор закликав князів забути чвари, об’єднатися й захистити рідну землю від небезпечного ворога.
Перша в Русі бібліотека була заснована Ярославом Мудрим при Софійському соборі. Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі. З часом у монастирській бібліотеці збираються не тільки свої книги, а й грецькі, болгарські, сербські. На жаль, монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. Книги гинули у війнах і пожежах. Також книжкові майстерні були створені як у Києві, так і в інших містах Русі: Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку.
