Для успішного виконання місії хрещення слов'ян слід було вирішити питання поширення богослужебних книжок, за якими б вівся церковний обряд. Це ускладнювалося тим, що слов'яни не мали власного письма. В період язичництва слов'яни, за свідченням Чорноризця Храбра, під час торгівлі користувалися власним примітивним письмом – чертами і резами. З початком хрещення слов'янських племен таке письмо уже не задовольняло зростаючих потреб, здійснювалися спроби використання літер латинського алфавіту, проте в ньому не було багатьох літер для передачі характерних слов'янських звуків. Візантійські просвітителі Костянтин (Кирило) разом з Мефодієм займалися місіонерською діяльністю на території Моравії, щоб навчити християн богослужінню рідною мовою, тому найголовнішим їх було створення слов'янської азбуки. Є свідчення, що Костянтин працював над створенням слов'янської азбуки ще у Константинополі за активної участі Мефодія. Це письмо згодом стало називатися глаголицею. Найдавніші тексти, які збереглися, молодші за новостворені на 150 років. Після ж смерті Кирила була створена нова азбука, кирилиця, найімовірніше учнями Мефодія. Форма кириличних літер була геометрично простішою, більш чіткою і зручною для письма.
Книжна справа почалася з потреби способу поширення християнства. Найпершими були перекладені грецькі євангелія. Пізніше почали переписувати й перекладати не тільки богослужбові, а й твори світського характеру. Для цього створювалися цілі скрипторії при монастирях. На жаль, до нашого часу збереглося мало книг. Найвідомішими є Реймське (40-і рр. 11 ст.) та Остромирове (створено в Києві 1056-1057 рр.) євангелія. Епіграфічні пам’ятки збереглися найкраще: написи на побутових речах, зброї, ремісничих виробах, каменях тощо. Найдавнішою є графіті датоване 1052 р. на стіні Софії Київської, у якому повідомлялося про грім і блискавку, що вдарила в собор.
