Майже кожна рукописна книга-збірник містить записи, які не є органічною частиною основного рукописного тексту, а відносяться до так званих
мікротекстових джерел[1]. Вони зроблені переважно переписувачами, читачами, власниками рукописних книг. Як правило, подібні записи вносились на аркуші рукопису уже після його написання. Інколи вони значно різняться у хронологічному плані. Це так звані маргінальні записи (від лат. marginus — крайній), що розміщувалися на вільних від тексту частинах аркушів рукописів, якими найчастіше виступали його форзаци, краї або береги. Звідси походить ще одна часто вживана назва — записи на берегах або ж покрайні записи. Джерельне значення покрайніх записів надзвичайно важливе. Такі матеріали прямо або опосередковано вказують на місце написання книги, ім'я її автора/переписувача, власника чи власників, дають змогу прослідкувати читацькі інтереси, мотивацію до переписання книги. Окрім цього, маргінальні записи є живим свідченням сприйняття читачами змісту тексту, присутніх у ньому ідей.
Варто відмітити, що маргінальні записи найчастіше фіксуються на книгах церковно-літургійного вжитку:
октоїхах, тріодах, книгах
Святого Письма,
ірмологіонах тощо Найбільш численною групою маргінальних записів є, звичайно, інформація про приналежність книги певному власнику. Через високу вартість книги кожен новий її власник намагався зафіксувати своє ім'я на її сторінках аби убезпечити своє майно від можливих матеріальних претензій. Близькими до маргіналій власницького типу є записи, що повідомляють про авторство рукопису чи особу писаря, який займався його виготовленням. Подібність типів власницьких і авторських записів пояснюється тим, що автор чи переписувач рукопису разом з тим був і його першим власником. Втім, авторські записи на сторінках рукописних книг фіксуються доволі рідко, оскільки для традицій рукописної культури притаманна анонімність. Вона не знає авторських прав, бо рукописи не набували такого широкого поширення, як друкована книга, що не створювало для автора потреби фіксувати своє ім'я
[4]. Тим більше, що власне авторських творів у складі рукописних збірників не так і багато, це в основному списки відомих наративів та копії документів, тому атрибуція імені копіїста немала важливих підстав. Поодинокі авторизовані рукописи свідчать радше про особисті амбіції їх творців, ніж про загальне правило. Однак фіксуються випадки, коли на рукописі зазначено ім'я його переписувача На рукописах часто фіксується так звана проба пера — написи, що робилися писарем перед тим, як розпочати роботу над текстом. Вони в основному зустрічаються на форзацах книг і представляють собою часто повторювані вислови на морально-етичні теми, цитати з молитов, написання титулу правлячих монархів. Проби пера можуть містити опосередковану додаткову інформацію про час створення книги, її упорядника. Написання монаршого титулу конкретної правлячої особи може свідчити про укладання збірника в період її правління, а часте вживання цитат з молитов може вказувати на священицький сан упорядника. Прикметною рисою покрайніх записів рукописних книг із світським, зокрема, історичним змістом є присутність серед них читацьких приміток, що відображають відношення до написаного тексту. Переважна частина з них не виходить за рамки конспективних приміток
