Цікава доля української Першокниги. Спочатку вона тривалий час зберігалася в Пересопниці як богослужебна. Але на початку ХVII століття власник Пересопницького монастиря князь Чарторийський передав монастир Клеванській колегії ієзуїтів. Ті розвалили його, дещо з начиння перевезли в Клевань, де якраз споруджували свій костел, а рештки продали гендлярам. Проте Пересопницьке Євангеліє збереглося. Його пізніше вивіз із Волині гетьман Іван Мазепа і передав у Воскресенський кафедральний собор у Переяславі. Дивом уціліло воно і в часи лихоліть та воєн. Нині Першокнига зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського. Ця духовна святиня українського народу набула сьогодні значення політичного символу нації – на Пересопницькому Євангелії приносять клятву на вірність народові українські президенти.
Роботу над рукописом розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (сьогодні - це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). Цього року було написано Євангеліє від Матфія і першу половину тексту Євангелія від Марка. Згодом роботу було припинено і відновлено лише в 1561 році в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні - це село Пересопниця Рівненської області). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершені Евангелія від Луки та Іоана, Післямова до пам'ятки і Місяцеслов. Весь процес завершився 29 серпня 1561 року. Древнє місто Пересопниця на високому березі, де перетинаються річки Стубла і Горинь, було колись замком, оточеним стінами і оборонним земляним валом, - "переспою" (тому - Пересопниця). Починаючи з XII століття воно є резиденцією багатьох великих князів - В'ячеслава, синів Юрія Долгорукого - Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Волошки Романовича, Галицького Данила Романовича.
Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Невідоме ім'я художника, який написав чотири чудесних мініатюри Євангелістів і декорував перші сторінки Євангелій з використанням рослинних орнаментів.
Засновниками проекту видання рукопису були відомі волинські меценати княгиня Анастасія Юріївна Жеславська-Гольшанська та князі Черторизькі. Про княгиню Жеславську (вона ж Заславська) повідомляється в післямові до Євангелія, що вона прийняла чернечий постріг з ім'ям Параскева і стала ігуменією цього монастиря. Переписувач Євангелія називає її однією з головних добродіїв у створенні книги.
З тексту нам відомо ім'я переписувача - це син протопопа з Сянока Михайло Васильович. Про себе він говорить, що "надеючися на тое слово тебе Владыки и Христа моего, а не по моей уместности" записав ці слова Євангелія. Більше в тексті про нього нічого не сказано. Учені-палеографи, що аналізували почерк Євангелія, висунули гіпотезу: можливо, переписувачів було двоє, проте історія зберегла лише це ім'я. Як правило, переписувачами таких текстів були освічені ченці, які мали досить старанності і часу для такого копіткого заняття. Вся староруська література свідчить про те, що такі переписувачі були і перекладачами, і редакторами, і тлумачами, а часом і "співавторами", особливо богословських текстів, володіли різними мовами, історичними і релігійно-філософськими знаннями, мали письменницький дар. Переписування книг в ту епоху відбувалося в спеціально обладнаних скрипторіях (лат. scripti - "написав"), розташованих при монастирях
Писалися книги спеціальним ніби друкованим шрифтом - уставом, вивіреним до міліметра. Він дещо спрощується в ХVI столітті і називається напівуставом. Письмо набуває ознак мистецтва, кожна літера пишеться як прикраса, що заповнює поле тексту як вишивка, має неперевершені художні й естетичні якості. Таким витонченим є аркушПересопницького Євангелія. Така робота довірялася лише найпрофесійнішим писарям, майстрам книжкового аркуша, бо була плодом багаторічного досвіду.
