Досі написання історії цього багатопрофільного осередку духовно-просвітницької діяльності українського народу, яка може слугувати своєрідним портретом християнської України в мініатюрі, було прерогативою чомусь не вітчизняних учених. Тому й маємо не на таких вже й тісних книжкових полицях немало видань, де вчорашній, та й нинішній, день однієї з найбільших українських святинь подається упереджено, спотворено, однобоко, в інтерпретації, скажімо, російських учених ця історія всуціль подається в контексті заідеологізованої концепції про “спільну колиску трьох братніх народів”, наукову неспроможність якої довів ше Михайло Грушевський. Що ж до справи книготворення в лаврі, то здебільшого досі її розглядали в контексті діяльності лаврської друкарні. Однак витоки видавничої справи тут варто шукати в перших роках становлення цієї твердині духовного подвижництва. Ставши після Варлаама намісником Печерського монастиря, преподобний Феодосій вирішує запровадити в ньому життя ченців згідно зі статутами східних студитських монастирів (назва походить від творця студитського статуту Св. Феодора Студита, пом. 824 р.). Для цього йому бракувало відповідних списків таких статутів, як також і наявної на той час богословської літератури. Тому високоосвічений Феодосій вирішує направити до Константинополя одного з своїх молодих ченців із завданням розшукати таку літературу, пере писати і принести до Києва. Веління преподобного молодий чернець виконав. Незабаром він доставив на печерські па горби ці тексти, які спочатку читалися перед братією, а згодом і переписувалися. Сталося це близько 1064 року До речі, факт переписування студитського статуту Феодосієм Печерським зафіксував для історії невідомий іконописець в одній із своїх мініатюр, вміщених пізніше в Радзивілловому літо писі XV століття. Таким чином, тексти статутів східних монастирів, зміст яких закріплював у свідомості насельників монастиря мораль ні норми життя за Христом, були тим первинним матеріалом, який започаткував перекладання і творення нових книг у цьому важливому осередку київського книгописання на початку XI століття. Осередки рукописної справи 7 5 Саме тут зосереджувалися наявні на той час різноманітні переклади й літописи, що слугували основою для творення нових літописних зводів про минуле русичів і полян. Скажімо, ієромонах Никін мав найбезпосередніще відношення до укладання літописного зведення 1073 року (після Володимиро- вого 966 року, виконаного в Десятинній церкві та Ярославо- вого 1037, виконаного в Софії). Через двадцять років —1093 року — за написання нового зведення документів береться ігумен цього монастиря Іван. В історії його праця дістала назву “Початкове зведення З іменем цього ченця деякі вчені пов’язують появу наприкінці XI століття цілого ряду статей про не просту внутрішньополітичну ситуацію в Києві за правління Всеволода Ярославовича. Згодом на території Києво- Печерської лаври народжували ся неповторні шедеври давньо го українського рукописного книжництва, з-поміж яких — “Повість минулих літ ’’Нестора- літописця, “Києво-Печерський патерик ”. Окрім цих релігійно-освітніх осередків книги вже з XI століття створювалися і в інших давніх київських монастирях. З-поміж них — у Ірининському, Андріївському, Георгіївському, Видубицькому В останньому, зокрема за безпосередньої участі ігумена Мойсея, було укладене своєрідне продовження “ Повісті минулих літ” — Київське літописне зведення XIІ століття.
За припущеннями ряду дослідників, із цим краєм пов’язують місце написання “Сло ва о полку Ігоревім ” — шедевру давньо української рукописної справи, історичною основою якого І героїчний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців. Принаймні, у наукових працях останнього часу аргументовано й переконливо доведено українськість походження цього унікального рукопису (на противагу офіційним радянським літературознавцям і книгознавцям, які протягом останніх десятиліть наполегливо відносили в усіх каталогах і довідниках “Слово о полку Ігоревім” до розділу “ Російська література”). Головна смислова домінанта цього твору, як відомо, концентрується на проблемі єдності українських земель, ідеї утихомирення і примирення розсварених князів. Власне, й причиною поразки Ігоревого війська була неузгодженість дій цього відважного князя із своїми родичами, бажання самому, проти волі Великого князя київського Святослава, перемогти ворога і зажити слави. Започаткована в Чернігівському і Новгород-Сіверському князівствах традиція книгописання послужила згодом потужним поштовхом розвитку на цих землях друкарської справи. Діяльність заснованої відомим церковним, політичним і літературним діячем Лазаром Барановичем 1674 року друкарні в Новгороді-Сіверському, а згодом і в Чернігові, базувалася на досвіді попередників — тамтешніх творців рукописних книг На жаль, час не зберіг жодної рукописної пам’ятки чернігівського чи новгород-сіверського походження періоду XI—XII століть.
